Дмитро прожив з Ілоною дванадцять років. Разом виховували двох синів. Квартира належала дружині, та спочатку була в жахливому стані. Поступово зробили всі ремонти, замінили вікна, підлогу, придбали нові меблі та техніку. Здавалося б нарешті можна жити для себе. Проте дедалі частіше Дмитра турбували нав’язливі сумніви.
“Невже таким тепер буде моє життя, – думав він, – і нічого не зміниться. Я ж стільки всього хотів, мріяв подорожувати…”.
З часом Дмитро перетворився на нервового невдоволеного чоловіка середніх літ. Та раптом дружина помітила, що він активно з кимось переписується в інтернеті. Ілона глянула, хто ж це пише. І побачила шокуючі повідомлення. Якась Катя писала:
“Ти такий розумний і цікавий, а гниєш в тому побуті. Ти маєш зробити сміливий крок і змінити своє життя”, – йшлося в повідомленні. А на світлині красувалася напівоголена дівчина, вочевидь, та сама Катя.
Ілона проігнорувала повідомлення, бо не думала, що таке може вплинути на думку чоловіка. Та раптом за вечерею він сказав:
– Я зрозумів, що все в житті робив неправильно. І якщо я зараз не почну виправляти все – то пропаду.
– Що ти хочеш змінити?
– Я переїду, знайду нову квартиру, потім роботу. Звичайно, спілкуватися з дітьми буду, але ми розлучимось.
Дружина була шокована, та нічого не відповіла. Натомість, сини почали сварити батька і звинувачувати. Найбільше обурився старший Іван:
– Як ти так можеш? Ти іншу знайшов? Чого тобі бракує?
– Коли виростеш – зрозумієш. Я у вас нічого не беру. Все вам залишу.
Вже на ранок Дмитро поїхав. Невідомо, де він проживав цілий тиждень. Подруга сказала Ілоні, що чула, що він зупинився у двоюрідного брата. Несподівано чоловік зателефонував.
– Ілоно, цей тиждень був дуже важким. Я зрозумів, що не зможу так легко стати на ноги. Того хочу дещо обговорити.
– Добре, приїжджай.
Вже за пів години колишній був на порозі. Сини не схотіли з ним говорити, та він наполіг, щоб вони чули розмову.
– Річ у тім, що все це несправедливо. От дивись, Ілоно, я в цій квартирі зробив ремонт, вікна замінив, меблі, а залишився ні з чим. Я підрахував, ти маєш мені виплатити 10 тисяч доларів за все це.
– Дмитре, але де я їх візьму! В мене два сина, яких треба вдягати, на освіту збирати.
– Тоді я піду в суд і відсужу в тебе половину квартири.
– Як так? Тут ж твої діти живуть? Ти їх хочеш на вулиці залишити?
– І ще, Іване, я забираю комп’ютер, бо він мені зараз потрібен.
– А як мені вчитися? Комп’ютер мені потрібен.
– Повчись у друга чи в бібліотеці.
Ображений Іван пішов в кімнату. Зібрав ноутбук у сумку і жбурнув її батькові. Ілоні було страшенно прикро, що дітям доводиться бачити, який їхній батько. Вона намагалася їм усе пояснити, та сини не хотіли нічого чути і стверджували, що ніколи не пробачать.
Дмитро все ж подав в суд. Та врешті не отримав нічого. Адже квартиру Ілона успадкувала. А відібрати речі він не міг, адже хто б їх забрав в жінки з дітьми, яка залишилася одна. Проте суд зобов’язав Дмитра виплачувати аліменти.
Відтоді Дмитро пропав, не дзвонив і не з’явився. Аліменти не сплачував. Ілона дізналася, що він втратив роботу і далі жив у брата, якому вже зовсім набрид.
Цікаво, чи задоволений він тим, як змінив своє життя? І кому він врешті потрібен?
