– Де ти був всю ніч? Знову випивший? Тебе ж дочка бачить, як не соромно.
– Не твоя справа, де я був. Я тебе попереджав, що я чоловік, який любить свободу і не буде в хаті сидіти, як пес на ланцюжку.
– Я думала, що ти змінишся і будеш цінувати свою сім’ю. Так не можна жити. У нас дитина росте.
– То не живи. Збирайся і йди, як щось не влаштовує. Кому ти будеш потрібна з дитиною. Попереджав мене батько…
– Про що попереджав?
Наталка знала, що батько Кирила – дуже страшна людина. Він сорок років прожив з дружиною, пив, гуляв і бив її постійно. Вона все терпіла, та врешті бідна захворіла і вмерла. Хто таке витримає? Та оці мудрі теорії старого вона неодноразово чула. Він завжди вчив сина жінок не поважати і не слухати. Марно Наталя думала, що її Кирило таким не буде.
– Тато казав, що лиш я одружусь на тобі – ти відразу змінишся. Так і сталося. Глянь, була гарна дівка, лиш штамп поставили — відьма стала. Весь час не задоволена, за собою не дивишся, товста. Що ти хочеш? В хороших дружин чоловіки не гуляють!
– Я ж дитину народила, все роблю, ще й працюю, щоб ми вижити могли. Як мені собі час приділяти, як я ледве встигаю вдома все робити?
– Інші все встигають. А ти страшна, ще й характер став нестерпний.
– На себе подивись. Кому ти, п’яниця потрібен?
– Комусь потрібен, не переживай.
– То йди до них чи до свого дурного батька і живи з ним.
– Закрий рота! Не смій про мого батька щось говорити, бо викину зараз надвір тебе з усім твоїм шматтям!
Наталя не витримала, вхопила куртку чоловіка і викинула у вікно. Він аж скочив.
– Ти зараз в мене бідна будеш!, – стиснув чоловік руку дружини.
Дитина від крику вже прокинулась і голосно плакала. Наталці стало страшно, що Кирило зашкодить їй чи дитині. Вона вхопила сковорідку, в якій смажила картоплю і жбурнула в чоловіка. Той відхилився, та все ж трохи дістав. Він не очікував такого від дружини. Тим часом Наталя схопила вже чайник з кропом:
– Вже йди збирай свої речі! Щоб тебе тут не було за пів години. Бо я викличу поліцію!
Кирило стояв як вкопаний. Він завжди думав, що Наталя терпітиме, як його мати терпіла. Він розвернувся і пішов геть.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.Наступного дня пролунав дзвінок. Наталя підняла слухавку і почула:
– Давай поговоримо. Ми маємо помиритися, у нас дитина!
– Згадав, що дитину маєш? А скільки ми тебе чекали? Скільки просили? Думали, що змінишся.
– Я буду старатися, я дійсно змінюсь.
– Не треба мені того вже! Я вже не хочу! Живи, як знаєш!
Не вдалося Кирилові вмовити дружину. Не пробачила його. Він продовжував гуляти і за кілька років остаточно перетворився на п’яницю. Наталя часом думала, що можливо, якби повірила йому, то він би виправився? А може навпаки, все стало б гірше. Хто знає?
– Максиме, ти серйозно покликав їх усіх? – Це ж виписка. Мама образиться. – Я після пологів. Я ледве стою. – Вони на п’ять хвилин. Біля входу в пологовий уже стояли шестеро.
– Я йду. Не шукай. Доньку забери сам. З тобою їй буде краще. Записка лежала на столі поруч із недопитою кавою. Іван перечитав двічі. Потім набрав Таню. “Абонент поза зоною”.
– Замки я вже змінив. Свої гроші несеш не в дім – живи там, куди їх носиш. Надя навіть пакет на підлогу не поставила. – Відчини двері ширше. Це, між іншим, і моя квартира.
– І не брешіть мені про лелек, – сказала сусідська мала, стоячи в нас у коридорі в гумових чоботях. – Лелека важить чотири кіло. Немовля – теж. Ви б самі себе на шиї донесли?
Телефон пискнув, коли Марина стояла біля каси. “Списання: 118 грн. Кава-Арабі”. Вона ще не встигла забрати стаканчик, як Стас подзвонив. – Ти серйозно? – Стас, я з Тімом на вулиці, він ревів, я замерзла.
– Ти серйозно міняєш замки? – Серйозно. Марина поставила пакети на підлогу. – Мамо, там діти. – А тут моя квартира. – Ти ж дала нам ще тиждень. – Я дала п’ять місяців.
– Мамі на день народження ти купив каблучку, а мені – каструлю по акції? Андрій навіть не підвів очей від кави. – Не “по акції”, а хорошу. Німецьку. – О, ну тоді я зворушена.
– Ти серйозно подаєшся на геохімію? – мама кинула на стіл роздруківку з балами. – З такими результатами на біологію не йдуть тільки дурні. – Значить, буду дурною.
“Вибач. Я йду. Я покохала іншого. Дітей лишаю тобі. На розлучення подам сама”. Олексій перечитав смс тричі. Потім ще раз. Того ж вечора подзвонив матері. – Мамо, Катя з Дімкою в тебе?
– Руки помий. І одразу за стіл, – Оля усміхнулася так, що Борис навіть куртку не зняв. – Що зламала? – Нічого. – Скільки треба? – Не гроші. – Тоді ще гірше.
25 фотографій, які обдурять ваші очі
Задача, яку пропонують на співбесіді у Googlе. Не всі здатні з нею розібратись!
– Ти що робиш? Постав його. Рудий пес завмер біля бака. У зубах – мокре сіре кошеня, дрібне, аж прозоре від холоду. – Воно твоє? – буркнув пес, не озираючись. Чорна кішка сиділа під навісом кіоску.
– А я все хотів спитати: чому ти досі в прибиральницях? Лариса ж кликала в оператори. Там і чистіше, і платять більше. – Бо в операторів зміни жорсткі. А в мене Соня.
Віра подзвонила в двері й одразу прибрала усмішку з обличчя. Двері відчинила жінка в домашній футболці, за її спиною десь у квартирі сміялася дитина. – Ви до кого?
– Дмитре, твоя черга. Він узяв мікрофон, глянув на Олену, потім – кудись у зал. – Олено, ти добра. Занадто добра для мене. І тому я не хочу починати шлюб із брехні.
– Тільки не починай з телефонів у перший день, добре? – Ігор кинув свій смартфон на рушник і пішов у воду. Олена всміхнулась: – Я взагалі-то твоя дружина, а не митник.
– Ви Люба Сагайдак? – Ну я. – Я від юриста. Квартира на Троєщині. Після Поліни Кравець. Вона все заповіла вам. – Мені? – Вам. Ви єдина в заповіті. Люба мовчала так довго, що в слухавці перепитали: – Алло?
Свого часу, ти кинула мене, як непотрібне кошеня. Згадала лише тоді, коли я стала дорослою
