У мене в родині не було брата чи сестри, тому батьки мене балували. З самого дитинства давали все тільки найкраще, дарували дорогі подарунки, виконували будь-які мої захцянки. Звісно, що такого слова, як “ні” або “не можна” я не знала. У нас був великий триповерховий будинок у селі.
Однак, одного дня вони все-таки дуже розлютилися на мене. Причина – весілля, адже Антон зробив пропозицію, як тільки мені виповнилося 18 років. Тато ще довго на мене кричав, а мама зі сльозами на очах просила подумати та відкласти свято хоча б на рік. Мовляв, я ще молода та навіщо так спішити, все життя попереду. Та я не хотіла їх слухати. Образилася, що рідні батьки проти мого щастя. Однак, тільки нещодавно зрозуміла, що вони мали рацію…
Ще зі шкільних часів у мене було багато залицяльників. Дарували квіти, запрошували у кафе, проводжали додому після вечірки. Але всім я відмовляла. В університеті я зустріла Антона та закохалася до нестями. Звичайний хлопець, але дуже харизматичний та товариський. Дочекалася його з армії та почали готуватися до весілля, адже була вагітна. Ось вам і ще одна причина, чому так рано!
Після весілля я навідріз відмовилася жити зі своїми батьками. Боялася, що вони не приймуть Антона та будуть постійні сварки та скандали. Тому переїхали до свекрів. Жили вони, звісно, що не так заможно, як мої батьки. Маленька хатинка, де все мені було чужим. Я не почувалася там у безпеці. Та й свекруха часто дозволяла собі говорити образливі слова й намовляла Антона проти мене. Але коли народилася внучка, то пом’якшала. Доня була схожа на свекруху, немов вони дві краплі води!
Однак, з часом мені ставало дедалі важче жити з такими родичами під одним дахом. Сподівалася, що батьки чоловіка допомагатимуть по господарстві, адже давно на пенсії. Але щоранку я прокидалася, готувала всім сніданок, мила брудний посуд, прибирала, на город йшла. А у вільну хвилинку бігла до Оленки в кімнату. Свекри тільки щоразу мені докоряли, що я погана господиня, хоча самі вже нічого не робили вдома. Здавалося, що я тут не жива людина, а просто робот.
Антон влаштувався на другу роботу, щоб утримувати нашу велику родину. Адже його мати хотіла поїхати на відпочинок, то батько сказав, що треба купити йому нову машину. Звісно, що про мої потреби чи доньки мови не було. Всі гроші вони забирали собі у кишеню. Чоловіка дратували мої постійні скарги на таке життя. Тому почав часто пропадати на роботі, сваритися зі мною. Навіть спав у іншій кімнаті.
А потім почав ходити з друзями у кафе на пиво та футбол. Я з ранку до ночі поралася на кухні та біля Оленки, а він навіть дитині іграшки не хотів купувати. Нещодавно дізнаюся, що вагітна другою дитиною. Термін вже великий. Тоді я хотіла повідомити йому про вагітність, можливо, що народження ще одного малюка його поміняє? Але Антон мене випередив:
– Знаєш, мені набридло таке життя з тобою. Немов це каторга якась. Я вирішив, що подаю заяву на розлучення.
Того ж вечора я зібрала всі свої речі. Зателефонувала своїм батькам та розповіла про все. Вже через декілька хвилин вони приїхали за мною та забрали додому. Тепер у мене є молодший син Петрик. Оленка скоро піде у садочок, мама з татом допомагають мені всіляко. Це кардинально інше життя. Ми разом відпочиваємо закордоном, гуляємо у парку. Мені не треба з ранку до ночі стояти біля плити та готувати різні страви. Моя матуся дозволяє мені виспатися й часто доглядає малюків. А чоловік платить мізерні аліменти. Такі суми смішно грошима назвати.
Однак, мої батьки інколи можуть згадати той момент, коли я їх не послухала:
– Ну ми ж тебе попереджали. А ти нас не послухала. Ось так через власну впертість ти зруйнувала життя!
А ви б послухали батьків чи свого чоловіка? Що б ви порадили героїні нашої історії?
