З фотографії на Настю дивився дідусь. Уже чотири роки безмовно дивився … Раніше, коли він був живий, Настя завжди радилася з ним навіть через дрібниці. У складних ситуаціях дідусь смикав свій вус і говорив, що треба подумати. Зараз дівчині доводилося думати одній. Віктора Петровича не стало, коли Настя закінчувала четвертий курс технікуму. Для неї це була дуже хвороблива подія. Вона відчула себе зовсім самотньою.
Мама померла, коли Настя вчилася в другому класі. Тата вона навіть не знала. Мама дуже багато працювала і через роботу почала танути, як свічка. З кожним роком ставала все тоншою і тоншою, а потім її вогник остаточно згас …
Але у Насті був дідусь і вона мужньо пережила таке величезне горе для зовсім маленької дівчинки. А тепер і дідусь догорів. Перед смертю він попросив виконати її своє останнє прохання. Виявилося, на сусідній вулиці жила якась Варвара Сергіївна. Дід почервонів і сказав, що це просто його подруга, якій він завжди допомагав, але Настя все зрозуміла без слів. Коли вона вперше зайшла в будинок до баби Варі, то побачила портрет діда, що висів на стіні. Ось так можна все життя прожити з однією людиною, а любити зовсім іншу …
Настя постійно допомагала Варварі. Навчилася робити уколи, купувала ліки, прибирала у квартирі. Зі стіни дідусь посміхався своїй онучці та від цього на душі у Насті ставало тепло. Іноді до Варвари Сергіївни приходила дивна жінка. Вона була ще молодою, але дуже злою. Ніколи не роздягалася, а лише на хвилиночку сідала біля ліжка Варвари.
Через чотири роки після смерті дідуся його коханої теж не стало. Після похорону весь будинок Варвари Сергіївни наповнився якимись дивними людьми. Вони всі шукали, перебирали речі, сварилися. Насті хотілося якомога швидше піти. Вона запитала дозволу у тієї жінки, яка періодично приходила до Варвари.
– Іди, дорогенька! Ти так добре за нею доглядала, що можеш взяти якусь річ на пам’ять про Варвару Сергіївну. Настя кивнула і прихопила з собою портрет дідуся. Вона сподівалася, що на цьому історія з любов’ю її близької людини закінчиться, але продовження настало через кілька днів.
У Насті був справжній дедлайн на роботі. Вона тільки роздала схеми заготовок працівникам зміни і встигла пересваритися з технологами, коли їй подзвонили з прохідної і сказали, що її там чекають. У коридорі сиділа та сама зла жінка, яка виявилася рідною сестрою покійної. Але сьогодні вона була не злою, а навіть дуже доброзичливою.
– Привіт, Настю! Приділіть мені хвилиночку .. – воркувала вона.
– Щось трапилося? – не зрозуміла спочатку мотив її візиту Настя.
– Не зовсім … Просто знаєш, так складно. У мене діти, онуки … А я все для Варвари, все для неї … Рідко ми бачилися і говорили, але вона все розуміла.
– Та про що ви? – уточнила Настя.
– Ось прочитай заповіт … Писала вона його вже не в своєму розумі, але оскаржити ми його не можемо. Я ж єдина родичка, мені так потрібні ці гроші … У мене онук хворий …Настя вже не чула голосінь цієї дами. Вона вивчала листочок, а в ньому було чорним по білому написано, що все майно і велику суму на ощадкнижці Варвара Сергіївна переписує Насті. Складений документ був два роки тому. Невже не у своєму розумі?
– Добре я зрозуміла! – зітхнула дівчина, – Мені цих грошей не треба. Завтра я зроблю те, чого б хотіла Варвара Сергіївна.
– Спасибі тобі, рідненька! – зраділа сестра покійної.
Настя дуже швидко прийняла рішення. Коли через кілька днів зла жінка приїхала знімати в банк гроші покійної, то стала ще злішою. Настя пожертвувала всю суму на будівництво дитячого будинку. Дідусь і Варвара Сергіївна могли б пишатись такою внучкою!
Як ви оціните такий благородний вчинок дівчини?
