Ми з чоловіком дуже хотіли дітей. У нас була велика трьохкімнатна квартира. У чоловіка високооплачувана робота. Тому фінансово ми були до цього готові. Чотири роки після весілля я намагалась завагітніти. Та все ніяк не вдавалось.
Я пішла до лікаря. Вирішила, що потрібно перевіритись, здати усі аналізи. На щастя, лікар не підтвердив мої побоювання щодо безпліддя і сказав, що я цілком здорова.
– Скажіть вашому чоловіку, нехай прийде на огляд.
Я боялась, що чоловік відмовиться. Але він був не проти і уже на наступний день взяв відгул на роботі і поїхав у поліклініку. Він приїхав додому ввечері засмучений. Не відповідав на мої дзвінки і повідомлення.
– Я не хотів, щоб ти засмутилась. Лікар сказав, що у мене не може бути дітей..
Я довго думала, як на тепер бути. Адже відмовлятись від можливості тримати в обіймах маля, я не хотіла.
Був варіант штучного запліднення. Проте чоловік від цієї ідеї відмовився.
Я запропонувала всиновити немовля з дитячого будинку. Чоловік трохи подумав і погодився. Але ми хотіли зробити усе таємно, аби ніхто не здогадався, що це не наша дитина.
Ми виїхали з чоловіком в інше місто на пів року. Він працював програмістом, тому з легкістю міг робити усі справи віддалено. А так ми повернулись би із дитям, а всім би сказали, що моя вагітність і пологи пройшли в іншому місті.
Ми про все домовились і нам мали дати дитинку просто з пологового. Ту, від котрої відмовились батьки. Ми з чоловіком були безмежно щасливі.
Ми чекали місць, як нам подзвонила медсестра і сказала, що ми можемо приїхати за дитиною. Винесла нам малюка, який солоденько спав. Я взяла його на руки і обійняла. Вдихнула запах. Я не можу передати словами емоції, які я тоді відчувала. Це був хлопчик. Назвали його Остапом. Він одразу став мені рідним. Ні хвилини не вважала його усиновленим. Мій.
Через тиждень ми повернулись у рідне місто. Приймали привітання від друзів та родичів. Відтоді я цілком і повністю занурилась у материнство.
Та одного вечора, я втратила свідомість. Чоловік одразу викликав мені швидку. Мене повезли на обстеження. Лікар сказав мені слова, які я чекала усе своє житя: “Ви вагітні”.
Та чоловік сприйняв цю новину дуже негативно.
– Ти з ким мені зрадила? Як ти можеш бути вагітна, якщо я безплідний? – він був в гніві. А я не знала, як це трапилось. Адже інших чоловіків я не мала. Я намагалась заспокоїти коханого. Ми домовились, що завтра поїде у ту ж клініку, де йому поставили невтішний діагноз і дізнається у чому справа.
На наступний день чоловік повернувся додому з величезним букетом квітів і колечком. Вибачався.
Лікар пояснив, що інколи таке буває. Збій. І зараз він цілком здоровий.
Через вісім місяців у нас народилась донечка Лілія, а зараз я уже вагітна третім. Проте ця вагітність дається мені важко. Отак буває – не могли мати жодної дитини, а тепер будемо багатодітними батьками.
Як ви гадаєте, жінка заслужила на щастя материнства?
