– Як ти тільки живеш із цим скнарою! – вкорте кричала теща на мою дружину

У мене просто золота дружила. Але її родичі – це протилежний бік медалі, зовсім не з “золота”. Найбільше мені не подобається теща. Ви не подумайте, що я прискіпуюся на пустому місці – на все свої причини й вони зовсім не дрібні. 

Ті люди з роду тих, що вважають, ніби інші їм щось повинні. Раніше вони сміли командувати моєю коханою та її грошима. А після нашого весілля вирішили, що і мною зможуть. От тільки не на того натрапили. 

Особливо їх цікавили наші доходи та покупки. Теща регулярно приходила до нас і йшла прямою наводкою на кухню. Там вона не їла, те чим ми її пригощали. Вона сміливо відкривала холодильник та клала до сумки усе найкраще: рибу, ікру, фрукти та м’ясо. І як в нічому не бувало додавала:

– Це я візьму для Олени. В неї бідніша сім’я та і дітей більше. Вони їх не можуть таким годувати. А ви багаті, купите собі ще.

А в мене зустрічне питання: я що повинен утримувати дві сім’ї?  Мені не шкода купити племінникам дружини фрукти чи іграшку, але я не зобов’язаний їх годувати. І, чорт забирай, як мене це дістало. Невже дорослі люди, які свідомо заводять дітей не розуміють, що їх потрібно годувати та одягати!?

Олена. Кадр номер два. Олена – старша сестра моєї коханої. І вона нічим не відрізняється від тещі. Прийде така чемна до дружини й одразу питає, що вона собі нового купила. Моя дружина одягається сучасно. Ми ніколи не відкладали грошей, щоб купити якийсь одяг. Ми нормально заробляємо. А Олена відчиняє шафу і приміряє: то блузку, то штани, то лізе до дорогої косметики дружини. 

Моя кохана добра і не може так прямо відмовити. Вона розуміє, що їй це не подобається, але нічого сказати не сміє. Тож роль оборонителя я взяв на себе. Сказав, що у нас не магазин і не благодійна організація, що вона бере собі все, що захоче.

А потім я вислуховував, який я поганий скупердяй. Олена того ж дня пожалілася тещі. А я пообіцяв собі, що більше вони нічого не отримають у нас за просто так! Нехай звикають бути порядними людьми! 

Тільки не подумайте, що я якийсь скнара і рахую кожну копієчку. Просто всьому є свої межі, а те, що дозволяють собі родичі я вважаю нахабністю. Спочатку я терпів. Думав, ну раз, другий і все. Але коли зрозумів, що далі буде тільки гірше, то не став мовчати.

Інше діло, коли вони приходять в гості просто так. Коли ми їх пригощаємо чи просто відпочиваємо. Але так не може тривати на постійній основі! І це без жодного “дякую”.

Дружина мене підтримує. Вона якось зізналася, що давно не наважувалася їм перечити, але рада, що поруч зі мною може не перейматися про те, що наше добро знову захочуть забрати.

Невже я не правий? Як їм це пояснити?

Фото з відкритих джерел

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

JuliaG
Content Protection by DMCA.com
Loading...

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Adblock
detector