Дочку я виховувала сама. Одного прекрасного дня вона сказала, що ввечері познайомить мене зі своїм хлопцем – її майбутнім чоловіком. Відверто кажучи Олег одразу мені сподобався. Добрий порядний хлопчина.
Зіграли гарне весілля, дочка переїхала до нього. Я раділа за неї, бо Олег справді кохав її та старався для сім’ї. Незабаром у дім прийшла щаслива новина. Дочка повідомила, що вагітна. Але нюансом було те, що вона мала престижну посаду й залишати її зовсім не хотіла.
Тож молоді попросили мене бавити дитину, поки вони зароблятимуть. І я погодилась. Довелося заради цього звільнитися з роботи та переїхати до них. Через п’ять років такого життя дочка завагітніла вдруге. Тож мені знову довелося залишитись. Загалом минуло понад 12 років.
Та одного дня вони всією родиною оголосили, що їдуть на море. Мене навіть не запрошують. Сказали, що хочуть від мене відпочити. Образа переповнювала мене. І це така подяка за присвячених власних 12 років їм. Я все робила безплатно і навіть не заслужила на відпочинок.
Ніякої вдячності! Хочеться просто поїхати геть!
А що ви думаєте?
Фото з відкритих джерел
