Зібралися якось у селі чоловіки та й питають в одного старого діда: “Як це ви так довго з дружиною живете і без сварок?”
– Коли я був молодим, дівчата з хлопцями на вечорниці ходили. А потім юнаки проводжали красунь додому. Три рази провів – вважай наречений вже. Йдемо ми з одною дівчиною попід руку. Я говорю, а вона вдає, що слухає, але перед калюжею руку забрала і вирвалася. Я в калюжу, не помітив – а вона оббігла, і знов за руку мене взяла. Я думаю, чи то вона під ноги дивиться, чи мене слухає. Вирішив до другої калюжі підійти, вона знов те саме: перед калюжею руку забрала, а потім повернулася. Більше я її не проводжав.
Але вирішив кожну дівчину так повіряти. Друга, третя, п’ята, десята – всі обходили калюжі, забирали руку, а потім поверталися. І от одного разу я зустрів на вечорниці дуже вродливу дівчину. Думаю, не буде така гарна й гонорова слухати мене і йти поруч, точно обійде калюжу. Але все ж, взяв її попід руку і повів додому. Ми так заговорилися, що ні вона, ні я калюж не помітили. Аж біля хати вона встала і здивовано глянула на взуття, не розуміючи, як воно намокло. От тоді я й пішов свататися. Ми вміємо слухати один одного, ось і не сваримося
– Чого ж ти нам, діду, раніше не розповідав про такий метод вибору дружини? – дивувалися чоловіки. – Ото б кожен своє щастя знайшов.
А що ви думаєте про дідовий метод?
