Подарунки – це завжди приємно. Ну хіба що підпсувати настрій можу ті, які зроблені зовсім не в тему. Але, як кажуть, дарованому коневі в зуби не дивляться. Дуже часто щедрими на подарунки виявляються свекрухи. Сюрпризи не завжди доречні і геть не ті, про які мріють невістки. Але останні, зціпивши зуби й натягнувши посмішку, радісно приймають дарунки, аби тільки не образити маму чоловіка.
Втім, є й капризні панянки, які носом крутять постійно. Таким не вгодиш ніколи, як би не старався. Так Олена Петрівна з усіх сил намагалася щоразу потішити обраницю свого сина. І те їй, і се. Подарунки були чимало і геть недешеві. А головне – від щирого серця. Але дівчині постійно щось не подобалося. Надто примхливою виявилася Вероніка. Олена Петрівна вже й не знала, що їй робити.
– Коли мої діти створили власні сім’ї я не припиняла балувати їх подарунками. Могла собі це дозволити. Та й приємно на душі ставало. З донькою все було чудово, а ось із дружиною сина ні. Мушу визнати, що подарунки справді були хороші і доволі дорогі. Та й потрібні також. Абищо не приносила. Совість не дозволила б.
Тож я завжди старалася вибирати якнайкраще. Доня із зятем радо приймали все презенти. З їхнього боку була тільки вдячність. Чого не скажеш про невістку Вероніку. Їй догодити було важко. Все, що не приносила, усе їй було не так. І невдоволення дівчина навіть не приховувала. Могла б і вдати хоч разок, що їй усе сподобалося.
Сервіз Вероніка заховала до шафи і більше ніколи його звідти не витягала, постіль не застеляла.. Та що там, навіть не розпаковувала. Інші презенти навіть переварювала. І так тривало дуже довго. Але останньою краплею став конфлікт через дитячу одежину.
Коли невістка народила сина, то на її виписку я купила красиві повзунки для онука.Нічого особливого, правда? Подарунок потрібний. До чого тут придертися можна? Але Вероніці я знову чимось не вгодила. Після цього випадку син сказав мені більше нічого їм не дарувати. Він переконував, що так дбає про мої витрати. Що вони й так грошей мають вдосталь і все самі можуть собі купити. Втім, я прекрасно розуміла, що це невістка підговорила його. І справа була геть не в турботі про мене. Якщо чесно, то мені й самій уже не хотілося їм нічого купувати.
Зрештою, перечити я не стала. Зробила так, як просив у мене син. Я перестала приносити їм подарунки. Тільки часом онукові щось заносила. Спочатку було дуже незручно. Виходило так, що доньці із зятем я постійно щось дарую, а сина обділяю. Проте вони самі так захотіли. То яке я мала прав йти проти їхньої волі?
Дещо інші барви ця історія отримала після того, як моя донька народила малюка. Це була довгоочікувана дитина, тож на виписку доні я купила сережки з маленькими дорогоцінними камінчиками. Як тільки це побачила Вероніка, то її люті не було меж. Вона почала звинувачувати мене в тому, що я більше люблю сім’ю своєї доньки, а до них мені діла немає. Називала поганою матір’ю і казала, що я обділяю власного сина.
Зрештою, я знала, що все так і закінчиться. Дарувати одним і забувати про інших було поганою ідеєю. Певне, не потрібно було брати до уваги думку невістки і просто робити своє. Мене підтримує зараз тільки донька. Каже, що я тоді все зробила правильно. Але що мені робити далі, я не знаю. З Веронікою та сином ми наче спілкуємося, але образи й досі пам’ятаємо. Скоро, до речі, свята. От і думаю, купувати їм щось чи ні?
А як часто Ви отримуєте подарунки від своїх свекрух?
Наскільки це для Вас важливо?
