Як згадаю, аж мурашки по шкірі. Цілих 20 років я терпіла свою рідню. В основному вся рідня з мого міста по материнській лінії: сестри бабусі, двоюрідні тітки, троюрідні сестри і брати. Родові збіговиська проходять строго щосуботи у однієї з бабусь і починається спектакль «дружності», з’їжджаються тітки, дядьки, сестри, брати. Всі цілують один одного в щоки, обіймаються, відчуття, що знаходишся у веселій зомбі-секті.
Далі за планом застілля і відверті розмови: хто і де вчитися, працює, з ким спить і коли будуть діти. На весілля запрошували один одного таємно, нас кликали тільки на похорон. Коли мені виповнилося 20 років, я вирішила звернутися до двоюрідної тітки за допомогою в працевлаштуванні, вона працювала начальником відділу кадрів на великому підприємстві.
Але не все так просто, мені було відмовлено, оскільки «місць немає» і освіти теж. Я вступила в ВНЗ, на що «сімейна нарада» одразу винесла вердикт: вчитися вона не буде, її відрахують за неуспішність. При цьому за спиною завжди нашіптували, вона ніде не працює, нероба. Як тільки я влаштувалася продавцем у магазин дитячого одягу, одразу охрестили дармоїдкою, адже я за їхніми словами цілими днями сиджу в відділі і нічого не роблю.
Одного разу, я викупалася в холодній річці і потрапила в гінекологію із запаленням. Після чого, на думку родичів, я стала «заразною і зробила аборт». Ближче до 30 років мене охрестили «безплідною» оскільки у мене не було дітей. Якби могла, давно народила, говорили вони. А те, що я ще не планувала дитину, їм все одно.
Терпець урвався, коли на ювілеї бабусі троюрідна сестра запропонувала купити чудо трав’яні китайські таблетки від безпліддя. А бабусин брат заявив за столом, що заміж я вже не вийду і треба «народити собі», а то так і залишуся сидіти одна. Попутно, вони дурять бабусю, і змушували її оформити квартиру на племінників і племінниць, хоча у неї є рідні діти і внуки.
Незабаром, ми забрали бабусю до себе і доглядали за нею, родичі почали часто до нас навідуватися і критикувати нас: не так міняєте памперси, не так готуєте їсти. Після 4 років догляду бабуся померла у віці 90 років. Перед смертю ми чергували в лікарні 20 днів по черзі з мамою. На кладовищі головне питання було «від чого померла бабуся»? Пізніше, вони розпускали чутки, що бабусю ми вбили, користувалися її пенсією, і що нам не заслужено дісталася квартира.
Ось, з самого моменту смерті бабусі я вирішила, що пора рвати всі зв’язки. Але мене все ще тримав «борг», оскільки я була хрещеною мамою у двоюрідної сестри. Мене швидко «відпустило»: після чергових подарунків з мого боку хресній дочці, двоюрідна сестра розповідала всім, що замість срібного кільця, могла б подарувати золоте, а такі сукні «її дочка носити не буде». Родичі по крові не є родичами по душі.
Я змінила телефон і перестала відкривати двері на дзвінки. І через рік сталося диво, я стала спокійною, зникли образи. Мені не цікаво хто з рідні народив, хто помер, у кого яка доля. Простір я заповнила новими людьми, які, не будучи рідними, зробили багато хорошого для мене. Подарунки та іграшки я ношу в дитячий будинок і у відповідь бачу тільки подяку.
Які у вас стосунки з родичами?
