Ніні не було куди йти. Тобто зовсім не було куди … «Пару ночей можна переночувати на вокзалі. А потім?» Раптово, дівчину огорнула рятівна думка: «Дача! Як же я могла забути? Хоча … Дача – це сильно сказано! Так, напівзруйнована халупа. Але все ж, краще поїхати туди, ніж йти на вокзал»- міркувала Ніна.
Сівши в електричку, Ніна притулилася до холодного віконця і закрила очі. На дівчину нахлинули важкі спогади недавніх подій. Два роки тому, вона втратила батьків, залишилася одна, без будь-якої підтримки. За навчання платити не було чим, довелося кинути інститут і йти працювати на ринок.
Після всього пережитого, Ніні посміхнулася удача, і незабаром вона зустріла свою любов. Тимофій виявився добрим і пристойним чоловіком. Через два місяці вони відгуляли скромне весілля.
Здавалося б, живи та радій … Але, життя приготувало чергове випробування для Ніни. Тимофій запропонував дружині продати батьківську квартиру в центрі міста, і відкрити власний бізнес.
Хлопець настільки все гарно змалював, що у Ніни не залишилося жодних сумнівів, вона була впевнена, що чоловік все робить правильно, і дуже скоро їх сімейство забуде про матеріальні труднощі. «Ось станемо на ноги, можна буде і про малюка подумати. Так хочеться стати матір’ю скоріше!»- мріяла наївна дівчина.
З бізнесом у Тимофія не склалося. Через постійні скандали з приводу викинутих на вітер грошей, у пари швидко погіршилися стосунки. Незабаром, Тимофій привів додому іншу панянку, вказавши Ніні на двері.
Насамперед, дівчина хотіла звернутися в поліцію, але потім зрозуміла, що їй нема в чому звинувачувати чоловіка. Вона сама продала квартиру і вручила гроші Тимофію…
***
Вийшовши на станції, дівчина самотньо побрела вздовж пустельного перону. На дворі була рання весна, дачний сезон ще не почався. За три роки, ділянка заросла і була в жалюгідному стані. «Нічого, наведу порядок і все буде як раніше» – подумала дівчина, розуміючи, що як раніше, вже не буде ніколи.
Ніна без зусиль знайшла ключ, який лежав під ґанком, але дерев’яні двері просіли і не хотіли відкриватися. Дівчина щосили намагалася відкрити двері, але це виявилося нелегким завданням. Зрозумівши, що їй не під силу впоратися з цією проблемою, Ніна присіла біля ганку і розплакалася.
Раптово, на сусідній ділянці, дівчина побачила димок і почула шум. Зрадівши, що сусіди на місці, Ніна кинулася до них.
– Тітка Рая! Ви вдома? – покликала вона.
Побачивши у дворі зарослого літнього чоловіка, Ніна застигла від несподіванки і страху. Незнайомець розвів невелике багаття, на якому грів воду в брудній каструлі.
– Ви хто? Де тітка Рая? – запитала дівчина, задкуючи.
– Не бійтеся мене. І прошу, не дзвоніть в поліцію. Я нічого поганого не роблю. В хату не лізу, тут, у дворі живу …
На подив, у старого був приємний, інтелігентний баритон. Так розмовляють грамотні, освічені люди.
– Ви бездомний? – задала Ніна нетактовне питання.
– Так. Ви маєте рацію, – тихо промовив чоловік, ховаючи погляд. – Ви по сусідству живете? Не турбуйтеся, я непокоїти не буду вас.
– Як вас звати?
– Михайло.
– А по батькові? – уточнила дівчина.
– По батькові? – здивувався старий. – Федорович.
Ніна уважно подивилася на Михайла Федоровича. Одяг на ньому хоч і виглядав поношеним, але був більш менш чистим. Та й сам старий, був в міру доглянутий.
– Я не знаю, до кого звернутися по допомогу … – важко зітхнула дівчина.
– Що трапилось? – співчутливо поцікавився чоловік.
– Двері просіли … Я не можу відкрити їх.
– Якщо дозволите, я можу подивитися, – запропонував бездомний.
– Буду вдячна! – в розпачі сказала вона.
Поки старий копирсався з дверима, Ніна сиділа на лавці та й почала роздумувати про незнайомця: «Хто я така, щоб зневажати його чи засуджувати? Адже я теж бездомна, у нас з ним схожа ситуація …»
– Ніночка, приймайте роботу! – Михайло Федорович посміхнувся, і штовхнув двері. – Стривайте, ви ночувати тут зібралися?
– Ну та, а де ж? – здивувалася дівчина.
– У будинку є опалення?
– Піч повинна бути … – зовсім розгубилася Ніна, розуміючи, що нічого в цьому не тямить.
– Ясно. А дрова? – запитав старий.
– Не знаю, – поникла дівчина.
– Гаразд. Ідіть в будинок, я зараз щось придумаю, – рішуче сказав чоловік, і вийшов з двору.
Ніна близько години займалася прибиранням. У будинку було дуже холодно, сиро і незатишно. Дівчина була засмучена, не розуміла, як зможе тут жити. Незабаром прийшов Михайло Федорович з дровами. Несподівано для себе, Ніна зраділа, що поруч є хоч одна жива душа.
Чоловік прочистив трохи піч, і розтопив її. Через годину, в будинку стало тепло.
– Ну все! Піч розтоплена добре, ви підкидайте по трохи дров, а на ніч, потрібно згасите. Не турбуйтеся, тепло протримається до ранку, – пояснив старий.
– А ви куди? До сусідів? – поцікавилася Ніна.
– Так. Ви вже не судіть строго, поживу трохи у них на ділянці. У місто не хочеться їхати … Не хочу ятрити душу, згадувати минуле.
– Михайло Федорович, почекайте. Зараз повечеряємо, вип’ємо чаю гаряченького, потім підете, – рішуче вимовила Ніна.
Старий не став відпиратися. Мовчки зняв куртку, і присів біля печі.
– Вибачте, що лізу в душу … – почала Ніна. – Просто, ви зовсім не схожі на бомжа, чому ви живете на вулиці? Де ваш будинок, рідні?
Михайло Федорович розповів, що все життя викладав в інституті. Всі молоді роки присвятив роботі, захоплювався наукою. Старість підкралася непомітно. Коли усвідомив, що залишився абсолютно один на схилі віку, було пізно що-небудь міняти.
Рік тому, до нього почала навідуватися племінниця. Дівчина м’яко натякала, що буде допомагати старому, якщо він залишить їй квартиру в спадок. Природно, чоловік зрадів і погодився.
Далі, Тетяна, втерлася в довіру до дядька. Дівчина запропонувала продати квартиру в задушливому районі, і купити добротний будинок в передмісті, з великим садом і затишною альтанкою. Як виявилося, вона вже пригледіла відмінний варіант, і зовсім недорого.
Чоловік усе життя мріяв про свіже повітря і тишу. Тому, погодився не роздумуючи. Після продажу квартири, Таня запропонувала відкрити рахунок в банку, щоб не тримати такі великі гроші при собі.
«Дядя Міша, ви присядьте на лавці, а я дізнаюся, що до чого. Давайте, я пакет з собою візьму. Можливо, за нами хтось стежить»- сказала дівчина біля входу в банк.
Таня з пакетом зникла в приміщенні, а старий почав чекати. Він чекав годину, другу, третю … Племінниця не виходила. Зайшовши в приміщення банку, чоловік побачив, що відвідувачів там немає, а з іншого боку, був ще один вихід.
Михайло Федорович не міг повірити в те, що рідна людина так жорстоко обдурила його. Він так і залишився сидіти на лавці, чекаючи Таню. На наступний день, вирішив йти до неї додому. Двері відчинила чужа жінка, і пояснила, що Тетяна давно тут не живе. Дівчина продала квартиру два роки тому …
– Така невесела історія … – важко зітхнув старий. – Відтоді живу на вулиці. До сих пір не можу повірити, що у мене немає більше дому..
– Що ж! Я думала, що одна така … У мене схожа ситуація …, – сказала Ніна, і розповіла все чоловікові.
– Погано все це. Я хоч життя прожив … А ти? З інституту пішла, залишилася без квартири … Але ти не впадай у відчай, кожна проблеми – вирішувана. Ти молода, все у тебе буде добре, – спробував заспокоїти старий.
– Що ми все про погане та про сумне? Ходімо вечеряти! – посміхнулася Ніна.
Дівчина спостерігала, з яким апетитом старий наминав макарони з сосисками. В той момент, їй стало дуже шкода його. Було видно, що він дуже самотній і безпомічний.
«Як же це страшно, залишитися зовсім одному, на вулиці, і розуміти, що ти нікому не потрібен» – думала Ніна.
– Ніночка, я можу допомогти тобі з відновленням в інституті. У мене там залишилося багато хороших друзів. Думаю, ти зможеш вчитися на бюджеті, – сказав несподівано чоловік. – Звичайно, в такому вигляді я не можу з’явитися перед колишніми колегами. Я напишу листа ректору, а ти зустрінешся з ним. Костянтин, мій давній приятель. Він обов’язково допоможе.
– Спасибі. Було б чудово! – зраділа Ніна.
– Дякую тобі за вечерю, за те, що вислухала. Піду. Пізно вже, – промовив старий, підводячись.
– Зачекайте. Недобре це, куди ви підете? – тихо промовила дівчина.
– Не турбуйся. У мене теплий курінь на сусідній ділянці. Завтра загляну до тебе, – посміхнувся старий.
– Не треба йти на вулицю. У мене три просторі кімнати. Можете зайняти одну, яка вам до смаку. А якщо чесно, я боюся залишатися одна. Боюся цієї грубки, в якій нічого не розумію. Ви ж не кинете мене в біді?
– Ні. Не кину, – серйозно промовив старий.
***
Минуло два роки … Ніна вдало здала сесію, і в передчутті літніх канікул, їхала додому. Вона так і жила на дачі. Вірніше, дівчина жила в гуртожитку, а сюди їздила на вихідних і канікулах.
– Вітання! – промовила радісно, обіймаючи дідуся Михайла.
– Ніночка! Рідненька моя! Чого не подзвонила? Я б зустрів тебе на станції. Ну як? Здала? – зрадів старий.
– Так! Майже всі на відмінно! – похвалилася дівчина. – Ось, тортик купила. Став чайник, будемо відзначати!
Ніна з Михайлом Федоровичем, пили чай, і ділилися новинами.
– Я виноград посадив. Он там, зроблю альтанку. Буде дуже зручно і затишно, – розповідав старий.
– Здорово! А взагалі, ти тут господар, роби все, як вважаєш за потрібне. Я то що, приїхала, поїхала … – засміялася Ніна.
Чоловік повністю змінився. Тепер він не був самотній. У нього був будинок, була внучка, Ніночка. Дівчина теж повернулася до життя. Михайло Федорович, став для неї рідною людиною. Ніна вдячна долі, за те, що послала їй дідуся, який замінив батьків і підтримав у важку хвилину.
