Зараз мені 41 рік. Зі своїх юних літ я чую одні й ті ж фрази, мовляв, “на все свій час”, “ти ще зустрінеш своє щастя”, “ще все попереду”. Я довго вірила в ці слова. У мені жила надія, що колись я стану коханою жінкою і зустріну свого принца на білому коні. Однак за останні кілька років всі ілюзії розвіялися. Я більше не сподіваюся завести сім’ю і укласти щасливий шлюб. Все, що залишилося в моїй душі – це заздрість до інших людей, в яких склалися історії кохання.
Звичайно, що до казок, романів та інших книжкових розповідей я ставлюся по-іншому. Так, мені завжди хотілося опинитися на місці героїнь, які опинялися в центрі любовних подій. Але ці історії були вигаданими, тому щастя було їм дозволеним.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Ще раніше, коли я активно намагалася влаштувати своє особисте життя, я написала про свою проблему на одному жіночому форумі. Там мені порадили різні методи, які я застосовувала, щоб завести нові знайомства. На жаль, нічого не допомагало. Навіть на спеціальних сайтах для пошуку других половинок я була самотньою. Ніхто до мене не писав і ніхто не цікавився моєю особистістю.
Саме після цього моя самооцінка остаточно досягла дна. Жоден чоловік не лише проходив повз мене, але й не відповідав взаємністю на будь-яку ініціативу з мого боку.
Зараз я у відчаї. Мені нічого не залишається, окрім як прийняти себе такою, як я є. Можливо, це допоможе мені знайти гармонію і стати хоч трішки щасливішою? Знаю, що до 40-ка років усі б мали навчитися любити себе, але до мене це розуміння прийшло лише зараз…
Чи можете ви щось порадити жінці, яка опинилася в такій ситуації?
– Замки я вже змінив. Свої гроші несеш не в дім – живи там, куди їх носиш. Надя навіть пакет на підлогу не поставила. – Відчини двері ширше. Це, між іншим, і моя квартира.
– Я йду. Не шукай. Доньку забери сам. З тобою їй буде краще. Записка лежала на столі поруч із недопитою кавою. Іван перечитав двічі. Потім набрав Таню. “Абонент поза зоною”.
– І не брешіть мені про лелек, – сказала сусідська мала, стоячи в нас у коридорі в гумових чоботях. – Лелека важить чотири кіло. Немовля – теж. Ви б самі себе на шиї донесли?
– Максиме, ти серйозно покликав їх усіх? – Це ж виписка. Мама образиться. – Я після пологів. Я ледве стою. – Вони на п’ять хвилин. Біля входу в пологовий уже стояли шестеро.
Телефон пискнув, коли Марина стояла біля каси. “Списання: 118 грн. Кава-Арабі”. Вона ще не встигла забрати стаканчик, як Стас подзвонив. – Ти серйозно? – Стас, я з Тімом на вулиці, він ревів, я замерзла.
– Ти серйозно подаєшся на геохімію? – мама кинула на стіл роздруківку з балами. – З такими результатами на біологію не йдуть тільки дурні. – Значить, буду дурною.
– Ти що робиш? Постав його. Рудий пес завмер біля бака. У зубах – мокре сіре кошеня, дрібне, аж прозоре від холоду. – Воно твоє? – буркнув пес, не озираючись. Чорна кішка сиділа під навісом кіоску.
Віра подзвонила в двері й одразу прибрала усмішку з обличчя. Двері відчинила жінка в домашній футболці, за її спиною десь у квартирі сміялася дитина. – Ви до кого?
– А я все хотів спитати: чому ти досі в прибиральницях? Лариса ж кликала в оператори. Там і чистіше, і платять більше. – Бо в операторів зміни жорсткі. А в мене Соня.
– Олено, привіт, доню, – батько сказав це так тепло, що Інна навіть усміхнулась. – Це Інна. Тиша. – А… ну, привіт. Як ти? – Нормально. Ти ж дочці дзвонив, не мені.
– Дмитре, твоя черга. Він узяв мікрофон, глянув на Олену, потім – кудись у зал. – Олено, ти добра. Занадто добра для мене. І тому я не хочу починати шлюб із брехні.
25 фотографій, які обдурять ваші очі
“Вибач. Я йду. Я покохала іншого. Дітей лишаю тобі. На розлучення подам сама”. Олексій перечитав смс тричі. Потім ще раз. Того ж вечора подзвонив матері. – Мамо, Катя з Дімкою в тебе?
– Ти серйозно міняєш замки? – Серйозно. Марина поставила пакети на підлогу. – Мамо, там діти. – А тут моя квартира. – Ти ж дала нам ще тиждень. – Я дала п’ять місяців.
– Мамі на день народження ти купив каблучку, а мені – каструлю по акції? Андрій навіть не підвів очей від кави. – Не “по акції”, а хорошу. Німецьку. – О, ну тоді я зворушена.
Він подивився в її красиві, карі очі. Вона дивилася на чоловіка віддано і з любов’ю …
Ніжний і пишний кекс: З’їли все до останньої крихти
Свого часу, ти кинула мене, як непотрібне кошеня. Згадала лише тоді, коли я стала дорослою
– Ви Люба Сагайдак? – Ну я. – Я від юриста. Квартира на Троєщині. Після Поліни Кравець. Вона все заповіла вам. – Мені? – Вам. Ви єдина в заповіті. Люба мовчала так довго, що в слухавці перепитали: – Алло?
