Того дня ніяк не могла сконцентруватися на виконанні домашнього завдання з математики, ніби відчувала, що має трапитися щось дуже грандіозне.
Інтуїція мене не підвела: до моєї сестри Микола прийшов свататися. Коли я побачила його на порозі в татовому костюмі, який точно був на нього завеликий, в яскравій краватці і з величезним букетом квітів – зрозуміла, що Марта точно не зможе позбутися такого наполегливого кавалера.
Поки моя шокована мама запрошувала гостей на кухню, накриваючи на стіл, я кинулася на пошуки своєї сестри. Відколи вона побачила з вікна велику делегацію сватів на чолі з Миколою, наче крізь землю провалилася.
Поки я її знайшла, мало собі всі ноги не переламала. Марта забилася в куточку своєї кімнати, ще й покривалом зверху накрилася, сподіваючись, що в абсолютній темряві і під таким маскуванням її точно ніхто не знайде.
– Марто, до тебе там Микола прийшов. Бачила б ти його – справжній красень, – підсміювалася я над сестрою.
– Я не хочу, не піду я за нього заміж. Чого ж він впертий такий, як віслюк?! Я ж сотні разів йому повторювала, що не буду його дружиною. Ніколи! – кричала налякана дівчина.
– Батьки точно змусять тебе вийти до гостей. Ти ж розумієш, що це не зовсім виховано. Та й переховуватися у власній кімнаті ти довго не зможеш, – казала я, намагаючись вмовити сестру.
– Хай мене після цього навіть з хати виженуть – все одно не вийду!
Я відчула, що моїм обов’язком є передати заяву сестри усім присутнім, тож я повернулася на кухню і видала:
– Не піде Марта за Миколу. Казала, радше без даху над головою залишиться.
Тато одразу схопив мене на руки, очікуючи моменту, коли мене доведеться таки винести з кухні за недоречні коментарі, а мама поспішила запевнити батьків кавалера, що покличе доньку сама, і та обов’язково вийде.
Я схопила її за спідницю і пошкандибала за нею. Набридло слухати обіцянки Миколи і його передбачення щодо щасливого сімейного життя.
– Донечко, ну хоч покажися гостям. Хлопець так старався, назбирав десь тих квітів, батько он йому свій костюм позичив – виглядає, як справжній наречений.
– Мені байдуже. Не хочу я й дивитися на нього! Вчора ж йому сказала, що не піду заміж! Не хоче по-хорошому, то буде так, як я схочу.
– Не шкода тобі його? – спитала мама.
– Шкода! Але хіба сім’ю на жалості люди будують? Я все життя думала, що на коханні, – справедливо зазначила Марта.
Ми з матусею обняли бідолагу і повернулися до кухні:
– Не хоче Мартуся заміж виходити. Не готова іще. Але ми вас так просто не відпустимо. Сідайте за стіл, пригощайтеся. Моїх конвертиків для усіх вистачить.
Микола трохи засумував, але від яблучних делікатесів не відмовився.
До Марти зайшов тато:
– Доню, годі тобі тут ховатися. Виміняли ми тебе в Миколи. Щоправда довелося пожертвувати запасами маминих фірмових конвертиків, – жартівливо сказав тато.
Вперше за цей день майже заручена дівчина нарешті посміхнулася.
Чи сподобалася вам ця історія?
