Коля поспішав до машини. Потрібно було дістатися до іншого кінця міста. Січневе сіре небо, здавалося, ось-ось ляже на землю немов ковдра і огорне її. Він швидкими кроками поспішав до машини, сподіваючись, що не почнеться заметіль. В такому випадку він би запізнився на кілька годин, а у нього всього пів години.
До машини залишалося пару кроків, як він відчув, що до нього хтось підійшов.
– Ви мені не підкажете, як я можу дістатися …
– Не знаю я, – Коля спробував якомога швидше відшити незнайомого чоловіка, але той встав перед ним.
– Ви мене навіть не дослухали. Може, вам теж коли-небудь буде потрібна допомога …
Коля вже хотів розвернутися:
– Ну що таке?
– Я повинен якомога швидше бути на вулиці Шевченка, але міста вашого я зовсім не знаю.
А Колі потрібно було як раз по сусідству. У його голові промайнула думка про те, що незнайомця можна підвезти. До того ж, батько завжди його вчив робити добрі справи.
– Мені теж туди, поїхали з мною.
– Дякую, а вам пощастило, вірніше, мені пощастило.
Чоловік був у старому обшарпаному пальто, у нього були дуже добрі і жалюгідні очі. Всю дорогу обидва мовчали. Коля думав про зустріч, на яку так поспішав.
– Ось ваша вулиця. Я поспішаю, удачі.
– Спасибі, Микола.
Коля спочатку не зрозумів, звідки мужик дізнався його ім’я, потім подивився на стопку візиток в машині і посміхнувся.
– Ну, давайте, мені на зустріч!
– Найголовніша зустріч у вашому житті вже відбулася, – сказав чоловік і вийшов з машини.
Коля не встиг обернутися, як побачив, як машина з шаленою швидкістю влетіла в ту, що їхала перед ним. По всьому повітрю розлетілися уламки і залізо.
Він перевів подих, озирнувся, а чоловік немов випарувався, немов його зовсім і не було. Якби не він, Коля їхав би собі зараз в ту секунду і опинився б тим, в кого врізалася ця машина.
І дійсно, це була найважливіша зустріч в його житті …
А ви вірите в ангелів-хранителів?
