У мого чоловіка Антона не було батька. Він покинув його та молодшого сина з дружиною багато років тому. Тому ще з юності Антон звик тяжко працювати та допомагати своїй матері, бо часто бувало, що у них не було грошей навіть на буханку хліба. Ще й про молодшого брата Григорія не забував.
Саме завдяки чоловікові у старенької є ремонт у квартирі, Григорій отримав належну освіту. Однак, братові не пощастило з першою жінкою – рано одружився, бо та завагітніла й швидко розлучилися. Досі виплачує чималі аліменти. Та й раніше йому Антон допомагав грішми, бо ми якраз тоді познайомилися та я була в курсі ситуації.
Все найкраще родині дав, але про себе не потурбувався. Після школи одразу почав працювати, так що у нього буквально нема вищої освіти. Але зараз в Антона є невелика фірма, займається ремонтними роботами. Часом буває важко, але отримує хороші гроші. Ми швидко назбирали на перший внесок за іпотеку та придбали велику трикімнатну квартиру. Антон сам запропонував мені не виходити на роботу, адже тоді у нас була маленька дитина і загалом його зарплати нам вистачало. Ми багато подорожували, купили навіть нову машину з салону!
Одного дня до нас прийшла свекруха. Вирішила не попереджати про свій візит. Добре, що ми тоді були вдома. Така радісна, у руках тримала пиріг з яблуками та посміхалася. Мене така поведінка насторожила.
– Сину, тут така справа. Ти ж знаєш, що у Григорія зараз проблеми з грішми. Візьми його до себе на фірму працювати. Його дружина вагітна, а вони у мене тісняться. Допоможи братові! – благала жінка.
Чоловік не міг відмовити. Але я знаю, що гіршого працівника, ніж родич, бути не може. Спершу все було добре – Григорій вчасно приїжджав до клієнтів та виконував замовлення. Та через декілька місяців все пішло шкереберть. Було мало нових проєктів, не виплачували вчасно гроші за роботу та працівники почали звільнятися геть. Я намагалася щоразу розрадити та підтримати Антона, але свекруха ледь не щодня до нас телефонувала:
– Ти коли братові зарплату збільшиш? Знаєш, що у нього кредит та мала дитина!
– Мамо, зрозумій, що я у цьому не винен! Від мене пішло багато клієнтів та працівників, у самого грошей обмаль.
Але мама не хотіла його слухати. Дорікала, що він поганий син та брат, раз не може допомогти Григорію. Звісно, що Антону було образливо слухати такі слова. Але потім навіть не підіймав слухавку від родичів. Тепер ми для них вороги номер один, адже кинули брата напризволяще.
Знаю, що зараз Григорій повернувся до мами з дружиною та дитиною. Звільнився з фірми Антона та шукає нову роботу. Але ж хіба ми винні? Якщо ми родичі, то не означає, що будемо їм щоразу допомагати. Ми, наприклад, всього досягли самотужки. Вони вже дорослі, нехай вже навчаться вирішувати фінансові проблеми!
Кого ви підтримуєте у цій ситуації? Чому?
