Якою була твоя мама? Наша була дуже злою. Ми весь час були щось винні

З цих слів починається лист, написаний в далекому 1967 році. Такі мами існували не тільки в ті роки, і взагалі всім їм – і тим, і цим, присвячується текст, наведений нижче.

Якою була твоя мама? Наша була дуже злою.

Припустимо, іншим дітям щось забороняли, але і дозволяли багато. А ми весь час були щось винні, тобто жили з незаперечною командою «треба!». Треба то, треба це. Треба їсти тільки кашу на сніданок. Треба їсти суп на обід. Комусь можна бутерброди з газованою водою або перекушування, а нам «треба» харчуватися тільки стравами з встановленого переліку. Напевно, не варто й згадувати про те, що цукерки теж були під забороною, зате «треба» було їсти яйця та іншу корисну і поживну їжу.

Крім того ми зобов’язані були доповідати про своє місцезнаходження. Якщо прийшли в гості – зателефонувати звідти додому. Якщо знаходимося в дорозі – відшукати на вулиці телефон-автомат і зателефонувати з нього. Це тотальне стеження змушувало думати, що ми знаходимося під тюремним наглядом.

Мамі необхідно було знати про нас абсолютно все – з ким спілкуємося, дружимо, чим зайняті, коли вона нас не бачить. Звичайно ж, повертатися додому ми повинні були строго до встановленого часу, не пізніше. Відпросилися на дві години, не дай бог прийдемо додому через дві з половиною – покарають.

Ми змушені були змінювати одяг і ходити в душ щодня. У той час як іншим дітям дозволялося мало не тиждень носити одне і те ж. А наша мама економила на нас і шила нам одяг, замість того щоб купувати його в магазинах. Наші друзі відчували себе впевнено, вони були «крутими», а ми тільки і знали, що соромилися того, яка у нас мама.

Але цим все, звичайно ж, не обмежувалося. Ми зобов’язані були укладатися на ніч рівно о дев’ятій нуль-нуль. Ні хвилиною пізніше, ні за яких обставин. А ще у нас були неодмінні ранні підйоми строго о восьмій ранку. Не важливо вихідний це був день або будній. Навіть у свято ми не мали можливості всмак поспати до полудня. При цьому вона ще й порушувала закон, змушуючи нас працювати. Так-так, поки друзі в вихідні відсипалися, ми невпинно працювали по дому – застеляли ліжка, мили гори посуду, готували під її керівництвом, прали білизну і виконували інші побутові завдання. Нас роками не покидало відчуття, що мама спеціально вигадує чим би нас зайняти, так складніше, і навіть витрачає на це свої нічні години.

Звичайно ж, нам не можна було не те що брехати, але навіть і придумати що-небудь – ми зобов’язані були завжди говорити тільки правду. Таким чином вона знала нас як відкриту книгу, і коли ми стали дорослішими, то вже просто нічого не могли від неї приховати. Життя в той період стало ще складнішим. Коли наші друзі під’їжджали до нашого дому, щоб забрати нас, їм не можна було просто посигналити, вони зобов’язані були вийти з машини і підійти до вхідних дверей, щоб мама їх побачила. Наші однокласники отримали можливість ходити на побачення з тринадцяти років, ми ж чекали як мінімум шістнадцятиріччя. Навіть коли ми просто йшли в гості до друзів, вона перевіряла так це, ніж змушувала нас відчувати жахливий сором.

Таким строгим контролем мати позбавила нас всього, що було у наших однолітків. Ми жодного разу не брали участі хоча б в дрібній крадіжці, не були спіймані на приватній території, і тому нас не забирала поліція. Ми не напивалися вщент, відчуваючи після дике похмілля, не мали поганих наслідків у вигляді поганих вчинків в стані сп’яніння, не пробували сигарет. І ще вона змушувала нас добре вчитися.

Неділями ми завжди ходили до церкви, без пропусків.

Зараз ми вже дорослі. Ми бережемо і поважаємо нашу релігію, добре освічені і чесні з навколишніми.

Я виховала своїх дітей в тому ж дусі, що і моя мама мене. І коли я чула від своїх нащадків «мама, ти така зла!», то кожен раз була вдячна своїй матері за те, що вона виховувала мене саме так.

Що ви думаєте про таке суворе виховання дітей?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

Ira
Content Protection by DMCA.com
Loading...

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Adblock
detector