Надія Василівна усе життя працювала на заводі. Йшлося про шкідливе виробництво. Робота не з найкращих, але вибору не було. Єдине місце, куди жінка могла тоді податися. Та й сина ростити потрібно було. А з таким обов’язком сильно й не розгуляєшся. Роль тут грає пріоритетність. Точніше відчуття материнського обов’язку.
На чоловіка Надя навіть не розраховувала. Взагалі у її житті особливого місця він не займав. Одружилися, бо дівчина виявила вагітність. От і весь шлюб. Та й надалі головою сім’ї залишалася жінка. А чоловік був більше для солідності. Щоб люди поменше базікали. Тож усі обов’язки були на плечах тендітної панянки: гроші, побут, дитина. Це неабияк виснажувало. Звичайно ж на думку спадало й розлучення, але жінка їх відганяла. Вважала, що сім’я має бути повною.
Завдяки наполегливій праці Надія назбирала трохи грошей і змогла відправити сина на навчання до хорошого Вишу. Останній був розташований у великому і дуже перспективному місті. Жаль тільки, що так далеко від рідного дому.
Парубок, певне, кмітливістю пішов у маму, бо наука давалася йому дуже легко. Швидко освоїв необхідне, здобув освіту, знайшов високооплачувану роботу. А через деякий час його вже запрошували як спеціаліста у різноманітні відомі компанії.
Із особистим парубок теж не затягував. Знайшов собі наречену і вирішив на ній одружитися. Але перед цим було знайомство з батьками.
Направду, Наталії невістка не сподобалася. Жінка одразу помітила примхливий характер дівчини. Остання поводилася так, неначе походила з аристократичної родини: поглядала на все звисока, носом крутила. Проте найкумеднішим було те, що вона й сама була родом із маленького села. Попри це перечити синові мати не наважилася.
Після 60 років праця на шкідливому виробництві дала свої плоди. Жінка довго хворіла. Тоді були довгі місяці лікування. Коли виписалася з лікарні, то вирішила подзвонити синові. Стан у неї був не критичним, але сторонній догляд – обов’язковий.
Сина на місці не виявилося. Він був за кордоном на заробітках і приїхати поки що не міг.
Через нагальність проблеми та відсутність альтернатив Наталія звернулася до сусідської онуки. Казала, що платитиме за допомогу. Але дівчина відмовилася, бо розуміла, що хворій жінці ті гроші були потрібніші. Погодилася брати кошти тільки на продукти.
Наталя відчувала неймовірну приязнь до знайомої. Постійно хотіла якось віддячити, але та відмовлялася від будь-яких дарунків. Тож, відчуваючи близький кінець, Наталя склала заповіт, вирішивши піти ва-банк. Вона переписала усе майно на сусідку. І ні, це не було через образу на сина та його сім’ю. Останній і так мав достатньо грошей.
І от одного дня доглядальниці довелося поїхати в інше місто, залишивши жінку саму. До того часу із заробітків повернувся син Наталії. Потребуючи допомоги, та вирішила його набрати. Зідзвонилася. Вони розговорилися. Так матір і почала розказувати про людську доброту, згадавши сусідку. І навіть не помітила, як проговорилася про спадок. Мовляв, усе на неї переписала, бо й не знаю, як їй віддячити.
З того боку мобільного запала тиша.
Матір також не насмілилася її порушувати.
Першою заговорила невістка Наталі, яка весь цей час слухала їхню із сином розмову.
– Якщо із заповіту викреслила, то хай сама про себе дбає.
– Тихо. Помовч, кажу.- зашипів чоловік, закриваючи динамік рукою.
Жінці стало ніяково та прикро, але вона все чекала реакції сина на таку ситуацію.
– Мам, ну я постараюся провідати тебе, але обіцянок не даватиму. Там з роботою зараз клопіт. Людей немає. Можуть з відпустки викликати… Ти там тримайся…
– Гаразд. Якщо вийде, то буду рада бачити..- прошепотіла жінка і з того боку почулися короткі гудки.
Наталія ще довго відганяла від себе погані думки. Вірила, що син таки приїде. Надія ж помирає останньою… Але той так і не з’явився.
Чи доводилося Вам колись помічати, як чиєсь ставлення до людей залежало від матеріальних чинників?
Розкажіть про власний досвід, якщо такий був.
