На роботу я їжджу з пересадками, адже офіс знаходиться на іншому кінці міста. У салоні зранку тиснява, всі тупотять, вільних місць майже нема. Ось нещодавно зі мною трапилася цікава ситуація в автобусі.
Тоді був понеділок, 7 ранку. Звісно, що я ледь застрибнув у маршрутку. Тримаюся за поручень біля дверей. Ось ми проїхали декілька хвилин та наступна зупинка. Раптом мене хтось сильно вдарив кулаком у спину. Не випадково, це було дуже сильно та боляче. Я розвернувся, щоб провчити такого хулігана, а там… бабуся! Маленька, старенька, згорблена та тримає у руках милицю.
– Чого стоїш біля дверей, місце займаєш? Ану дай пройти у салон, в мене пенсійне посвідчення, – дорікнула бабуся.
Щось бормотіла під носа, йшла по салоні насуплена. Вже деякі пасажири побоялися та звільнили для неї місце. А вона сіла та далі щось говорила тихо. І на всіх так косо дивилася.
А після такого удару я ще декілька днів не міг нормально спати на спині. На місці ще й залишився невеликий синець. Але мене не це турбувало. У школі розповідали, що такі літні люди безпомічні, треба до них поважно ставитися, завжди допомагати їм. А тут така бойова бабуся попалася. Та дати б їй щось сильніше замість милиці, то вона б всіх пасажирів разом з водієм перебила.
Згадав своє дитинство. Мені тоді 10 років було, я відпочивав у бабусі в селі. Літо, спека, ми з друзями вирішили поїхати на озеро, покупатися та рибу ловити. Не помітили, як день промайнув так швидко. А в мене тоді був такий великий велосипед, на рамі ліхтарик, ще й високо сидів. От я заскочив на свого залізного коня та почав крутити педалі.
Вже до хати залишалося не так далеко, як побачив стареньку сусідку. Вона переходила дорогу з повними відрами. Посигналив дзвіночком, щоб уступила мені місце, адже я не встигав пригальмувати, а стежка була дуже вузенькою. А вона як дремене! Здавалося, що сусідка крос на швидкість здає, та ще й так хвацько тримала великі відра повні води. Жодної краплини не розлила.
Колись навіть дивився мультики, то там всі бабусі були такими немічними. Але, здається, що наша реальність трішки відрізняється. От дивлюся на них – сили хоч відбирай, а все одно такими моторними будуть!
А ви погоджуєтеся з думкою чоловіка? Варто зараз допомагати таким “немічним” стареньким?
