На роботу я їжджу з пересадками, адже офіс знаходиться на іншому кінці міста. У салоні зранку тиснява, всі тупотять, вільних місць майже нема. Ось нещодавно зі мною трапилася цікава ситуація в автобусі.
Тоді був понеділок, 7 ранку. Звісно, що я ледь застрибнув у маршрутку. Тримаюся за поручень біля дверей. Ось ми проїхали декілька хвилин та наступна зупинка. Раптом мене хтось сильно вдарив кулаком у спину. Не випадково, це було дуже сильно та боляче. Я розвернувся, щоб провчити такого хулігана, а там… бабуся! Маленька, старенька, згорблена та тримає у руках милицю.
– Чого стоїш біля дверей, місце займаєш? Ану дай пройти у салон, в мене пенсійне посвідчення, – дорікнула бабуся.
Щось бормотіла під носа, йшла по салоні насуплена. Вже деякі пасажири побоялися та звільнили для неї місце. А вона сіла та далі щось говорила тихо. І на всіх так косо дивилася.
А після такого удару я ще декілька днів не міг нормально спати на спині. На місці ще й залишився невеликий синець. Але мене не це турбувало. У школі розповідали, що такі літні люди безпомічні, треба до них поважно ставитися, завжди допомагати їм. А тут така бойова бабуся попалася. Та дати б їй щось сильніше замість милиці, то вона б всіх пасажирів разом з водієм перебила.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Згадав своє дитинство. Мені тоді 10 років було, я відпочивав у бабусі в селі. Літо, спека, ми з друзями вирішили поїхати на озеро, покупатися та рибу ловити. Не помітили, як день промайнув так швидко. А в мене тоді був такий великий велосипед, на рамі ліхтарик, ще й високо сидів. От я заскочив на свого залізного коня та почав крутити педалі.
Вже до хати залишалося не так далеко, як побачив стареньку сусідку. Вона переходила дорогу з повними відрами. Посигналив дзвіночком, щоб уступила мені місце, адже я не встигав пригальмувати, а стежка була дуже вузенькою. А вона як дремене! Здавалося, що сусідка крос на швидкість здає, та ще й так хвацько тримала великі відра повні води. Жодної краплини не розлила.
Колись навіть дивився мультики, то там всі бабусі були такими немічними. Але, здається, що наша реальність трішки відрізняється. От дивлюся на них – сили хоч відбирай, а все одно такими моторними будуть!
А ви погоджуєтеся з думкою чоловіка? Варто зараз допомагати таким “немічним” стареньким?
Я була заміжня за Сергієм недовго. Спочатку мені здавалося, що все буде нормально. Але дуже швидко я зрозуміла, що в нашому шлюбі нас було троє. Я, Сергій і його мама Марина Борисівна.
Колись у мене була сім’я: ми з першою дружиною Ірою виростили доньку, купили квартиру, жили спокійно. Але потім у моєму житті з’явилася Поліна, і я все зруйнував.
Я ніколи не думала, що в нашій родині тема онуків стане такою дивною. У нас усе було навпаки. Мій чоловік Ігор дуже хотів онуків. Постійно казав, як водитиме їх на рибалку, як збудує на дачі будиночок, як вчитиме всього.
Я з Денисом була багато років. Познайомилися ще в університеті. Я сама до нього тягнулася, допомагала з навчанням, завжди була поруч. Потім переїхала до нього, і якось так вийшло, що я все тягнула, а він просто жив поруч.
Я все життя була дуже близька з мамою. Вона виховувала мене сама, про батька я майже нічого не знала. Для мене мама завжди була найріднішою людиною. Ми часто бачилися, гуляли у вихідні, ходили в кіно, могли просто пити чай і говорити про все.
Я виросла в сім’ї, де спокій був рідкістю. Батьки любили гулянки більше, ніж тихе домашнє життя, а мене часто рятувала бабуся. Коли в домі не було грошей, все було більш-менш тихо.
Колись я й сама не вірила, що можу опинитися в такій історії. Завжди засуджувала жінок, які зв’язуються з одруженими чоловіками.А потім у моєму житті з’явився він.
Я з чоловіком разом уже багато років. У нас є донька Оля, звичайна сім’я: робота, дім, школа, постійні витрати. Зайвих грошей у нас ніколи не було. Зі свекрухою в мене наче й не було відкритої війни.
Гості – як риба, на 3 день починають погано пахнути. Так можна сказати про кожну гостину моєї свекрухи. Та, на щастя, я зуміла зробити так, що Ольга Дмитрівна раз і назавжди забула до нашої квартири дорогу!
14 прийомів, які допоможуть вижити в смертельно небезпечній ситуації
10 речей, які ніколи не зробить доросла жінка заради чоловіка
Ось чому жінці насправді не потрібні шлюб і стосунки
Розчин з дріжджів: полийте ним свої рослини і ваш урожай збільшиться!
«Після весілля все вляжеться», — написав майбутній чоловік доньки іншій жінці, поки я несла коровай до зали.
Я довго жила з відчуттям, що ми з чоловіком ніби б’ємося головою об стіну. Працюємо обоє багато, втомлюємося страшенно, а толку ніби й немає. Жили ми вшестеро в одній квартирі: я, чоловік, син, мої батьки і бабуся.
Минуло вже 12 років відтоді, як не стало Юлі. А я все одно не міг відпустити той день. Мені вже тридцять, я живу в місті, працюю, а всередині все стоїть на місці.
Якби не важка хвороба чоловіка, я б ніколи знову не була щасливою…
Доля України: останнє пророцтво мольфара Нечая
До нас приїхала моя мама з села. Тільки ми з нею зайшли в квартиру, як чоловік мені каже – нехай теща їде до своїх родичів. Я зібрала свої речі і поїхала разом з мамою
