«Їм тільки перловку та карамельки. Ще хлібець купую. М’ясо та шоколад тільки уві сні бачу», – говорила бабуся в супермаркеті. Після робочого дня там було багато покупців. З візками, кошиками. А на неї я звернула увагу, тому, що вона підходила до вітрин і довго стояла біля кожної. Іноді брала щось в руки. Копчену вирізку навіть понюхала. А потім поклала назад. На полицю. Йшла вона якось боком, одне плече трохи вище від іншого.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Покручені пальчики насилу стискали паличку. Повз йшли веселі люди, стояв легкий гул голосів і ця бабуся здавалася тут … Чужою. Стільки розпачу було у неї в очах. Дістала хустку, сльози витерла. І зупинилася з літньою жінкою, сказавши ці слова.- Так ти живи, Лідо. Коли твого вже 10 років як немає. Чого ж ти таке кажеш? – сплеснула руками співрозмовниця.
– Сил немає вже. Ледве до магазину йду, ноги болять. Ніби по склу ступаю. Уколи мені ставлять, а їх вистачає ненадовго, потім біль пекельний, лежу в основному. Якби не Шарик, взагалі б не встала! – бабуся знову розплакалася.
– Так треба тобі в притулок, або як там зараз називається. І догляд там, і харчування. Пенсію начебто туди віддаєш. І все. Ну вони і тобі трохи залишать. Там же і медпрацівники є. Чого одній поневірятися? – вчила бабусю знайома.
– Так-то воно так. Але туди ж з тваринами не можна. Вони мені пропонували, соцпрацівник приходив.. Але я без Шарика нікуди не піду. З ним розлучать – краще мені й не жити. Він же у мене остання рідна душа після Колі мого. 12 років песику. Як хвостик за мною. Очки розумні. Часом так нудно, а на нього подивлюся – і відразу легше. Помолюся і далі живу, – і бабуся повільно побрела вздовж прилавків.
Вона купила пакет перловки, хліба і трохи карамельок. Хотіла взяти пакет молока, але потім, порившись в пошарпаному гаманці, передумала. Ми стояли в різних чергах. І вже на вулиці я бабусю наздогнала. Вона ледве-ледве йшла. Шапка-грибок, легкий плащ. Віддала їй шматочок м’яса, ковбасу, сир і цукерки. Я без цього цілком проживу, а судячи з того, що вона м’ясо бачить уві сні, і шоколад теж … Ну сумно ж! Старенька не могла зрозуміти, чому я їй все це віддаю. Пробувала дістати гаманець, потім шепотіла, що їй нема чим за це заплатити. Ну, не вдаючись у деталі, запропонувала її довезти до будинку.
А вона запросила всередину. І звідти назустріч вилетіла пухнаста біла грудочка – болонка по кличці Шарик. Зараз у всіх шпіци та мопси, бульдоги та йорки. Якщо чесно, болонка дуже здивувала! Песик сів, а потім лапку подав. Вдома порядок. Меблів мінімум. Два ліжка. Одне з яких розібране, а друге – з горою подушок, білим покривалом і на подушки ще немов тюль кинута. По-старому так.
– Тут Миколка спав. Ми з ним душа в душу жили. Рідний мій. А тепер ось куди? Ледве ходжу. Чайку хочеш? – бабуся зашкутильгала на кухню.
Там був портрет над столом. Чорнявий і кароокий красень і вся така повітряна білява сіроока дівчина в капелюшку. Саме ця бабуся Ліда, Лідія Петрівна. Вона теж на портрет подивилася. І відразу відчай з очей зник, вони стали мрійливими, ніби іскорки загорілися. Шоколад бабуся їла маленькими шматочками, мружачись від задоволення, сьорбаючи так зворушливо чай з блюдечка. І посміхнулася. Голенькими яснами, немов дитина. Якщо чесно, в той момент я себе відчувала дуже погано. Бо не правильно це. Коли шоколад сниться. Коли комусь так погано …
З’ясувалося, що пенсія у цієї самої Лідії Петрівни дуже маленька. Комуналка, ліки, а вони зовсім не дешеві … Собачку треба годувати. Бабуся розповіла ще, що торговці фруктами її жаліють. Просто так віддають помідори, огірочки, яблука, які вона тре на тертці. Так і перебивається.
– Коли молодими були, вірили. Вірити треба. Але тоді були сили, здоров’я і надійне плече поруч. А зараз все це зникло. Діток не народили, напевно, не судилося. У Миколки сестра була, але вона давно померла. А у мене … Від брата повинні бути племінники. Але я брату писала на стару адресу, а листи поверталися. Самого його теж давно немає. Відстань – вона роль грає, часто бачитися не доводилося, та й потім справи, турботи. Загалом, мила, так і живу одна. Ні, доживаю. Так правильніше буде. Спасибі тобі. Зараз багато хто поспішає мимо пройти. Своїх бід та проблем вистачає, навіщо ще чужі. Я тебе попросити тільки хотіла. Ти не могла б мені іноді дзвонити? Раптом що зі мною буде? Шарика мого … Може, куди в хороші руки потім? Він пропаде один на вулиці. І в притулку пропаде. Домашній дуже і полохливий такий!
Вдома я ніч заснути не могла. Так, бабусі могли допомогти. Але вона не хотіла розлучатися з собакою. Що тоді залишається? Загалом, вирішила я цих найближчих бабусі знайти. У вік Інтернету, соцмереж це можливо. Тільки пошуки мало що дали. А може, Лідія Петрівна забула якісь деталі? Виручили мої родичі. Вони живуть зовсім поруч з областю, де жив брат бабці. І легко було доїхати за адресою брата бабусі. Загалом, вдалося з’ясувати, що племінники перебралися в невелике містечко. Так буває, що родичі не завжди зв’язок підтримують. Деякі взагалі за все життя один одного не бачать. Тим більше брат-то був не рідний у Лідії Петрівни, а як виявилося, троюрідний.
Головне те, що племінники – плечистий білявий здоровань Микита, з пшеничними вусами і сухорлявий інтелігентного вигляду Олексій з паличкою виявилися людьми порядними. Вони приїхали до бабусі Ліди. Та без кінця плакала, намагалася їх обійняти висохлою рукою. Сіли розмовляти, а вона все Шарика до себе притискає. Як би негласно кажучи: «Я без нього нікуди».
– У нас, тітонька, спокійно. Живемо в будинку двоповерховому з дружиною. Біля будинку можна городик невеликий тримати, там все садять. Хто картоплі трохи, хто зелень. Або квіти, – розповідав Олексій.
– Як це? Біля будинку? І ніхто не стягне і не витопче? Я просто з Миколкою покійним все клумбу пробувала тут, біля нашої «п’ятиповерхівки» розбити. Так то витопчуть, то вирвуть, то недопалків накидають. Або скла наб’ють. А тут треба ж … городик. Чудеса чудові! – дивувалася баба Ліда.
– Ну а взагалі … Можна до нас. Ми на селищі живемо. А чого гадати? У одних погостювати, у інших. Там і визначишся. Діти від нас окремо. Так що … Ти не думай, рідна ж кров. Не переживай. І собаку з собою візьмеш, треба з щепленнями, довідками та всім іншим питання вирішити. На поїзді-то щоб їхати! – втрутився в розмову Микита.
Квартиру вони продали. І бабуся поїхала. Микита і Олексій сказали, що мовляв, поїдеш до своїх – ласкаво і до нас просимо. Перший Шарика на руках тримав. Речей у баби Ліди набралося небагато.
Минув час. Подруга Люська все говорила:
– Ось як там ця бабуся? І чому тобі завжди більше всіх треба? Може, їй там погано буде? Жила б собі тут. Зі своїм собакою.
– Мріючи з’їсти шоколад? Бачивши уві сні шматочок м’яса? Люсю, вона ж зовсім старенька і хвора. Ну скільки б вона протягнула ще одна, а? Добре, забрали б її в будинок для літніх людей. А собака? Вона б від туги не витримала. Ти ж бачила, як чіплялася все за свого Шарика. Зрозуміло, що родичі різні бувають. Але ці самі Микита і Олексій цілком нормальні адекватні люди.
А недавно прийшов лист. Почерк був такий, немов писала дитина …
… Привіт, Таня. Пише тобі баба Ліда. Ми тут добре. Шарик любить на сонечку грітися. Біля будинку. Живу я в Олексія. Посадили кріп і помідори прямо біля будинку. Увечері телевізор дивимося та чаюємо, у них тут цукерки смачні дуже. Все у мене добре. Дякую тобі за все. Приїжджай в гості, моя дорога!
Ви допомагаєте старшим людям?
Чудеса японської весни в Нарі: олені і сакура
Залишився я без смартфону і тиждень ходив зі старою Nokia 3310. І ось що сталося з моїм життям через 5 днів
Вирішили поїхати на свята до сина з невісткою, але нас зі Степаном чекав «сюрприз»
Меми та кумедні картинки на всі випадки життя
Марія, ти навіщо кота вкусила? Знаєш, як йому боляче зараз! Він навіть плаче. Майже людськими сльозами. Прийшов в нашу з бабусею кімнату і почав на тебе скаржитися
Смачний та корисний літній напій, який втамовує спрагу і додає сил
5 речей, за які ви навіть не думайте коли-небудь вибачатися
20 крихітних кошенят, які так і просяться на ручки!
20 ознак того, що хлопець боїться своїх сильних почуттів до тебе
5 повідомлень, які він напише тобі, якщо ти йому не байдужа
19 рідкісних подій і збігів – математики беруться оцінити їх вірогідність
Топ коротких стрижок, які варті того, щоб ризикнути і перевтілитися
Як зробити виразний, але не кричущий манікюр?
Рецепт пиріжків з капустою без яєць
Коротка стрижка з чубчиком – тренд 2020 року: 20 варіантів
Глибока притча про те, як потрібно реагувати на заздрість та злість інших
Тварини, які вміють насолоджуватися життям: 10 кумедних фото
– Немає в нас онука тепер, як сказала моя невістка. Ну що поробиш – головне, що живий, здоровий
“Оль, не виживе він. Поглянь на нього. Він весь покусаний, поранений.” Ольга обережно розтиснула собачу пащу
