Моїй дочці ось уже 11 місяців. І саме стільки часу я виховую її сама. Адже з її батьком ми перестали контактувати, коли я була ще вагітною.
Чи важко мені? Звісно, що так. Адже виховувати дитину у повноцінній сім’ї важко, що вже говорити, коли робиш це самотужки.
Виникають проблеми як емоційні, так і фінансові.
Хочу детальніше розповісти про матеріальні складнощі.
По-перше, питання грошей.
Дитина тягне кошти постійно. Кожного дня. І з кожним роком ці витрати тільки ще більше ростимуть. Якщо ви вписували батька в свідоцтво про народження, то можна розраховувати на аліменти. Я вважаю, що попри те, що ви з чоловіком не живете разом, це не скасовує того, що він залишається батьком дитини. І якщо він не хоче брати участь у її вихованні, то нехай допомагає хоча б матеріально.
Проте сподіватись тільки на це не варто. Можуть трапитись такі індивідуми, які сьогодні платять, а завтра шукай вітра в полі.
Я зі своєю донечкою живу на допомогу від держави. Не багато не мало, разом виходить 12 тисяч. Це і допомога за народження першої дитини і допомога матері-одиночці.
Але це не постійне джерело прибутку. Невдовзі допомогу виплатять і жити не буде за що.
Я трохи підпрацьовує на віддаленій роботі, але від цього не великий прибуток. Аліменти на дочку отримую, але там не більше 3 тисяч.
Тому потрібно заздалегідь думати про різні джерела доходів.
По-друге, відсутність допомоги.
Я живу з мамою. Так, це звісно, яке не яке, але полегшення. Проте, мама вже стара. Сидіти з внучкою довго вона не може.Сходити і провести час з собою я не можу. Максимум – у магазин. Пенсія у неї теж невелика. Нею ми оплачуємо комуналку.
Як тільки я віддам Ангеліну у садок, почнуться інші труднощі. Водити і забирати її зможу тільки я, як захворіє, лікарняний доведеться брати мені. Питання: чи потрібен комусь такий працівник?
По-третє, час і кошти для себе.
Важко їх виділяти. Постійно витрати ідуть на доньку або на побут. А я залишаюсь боса, гола і додому далеко. Як і кожна мама, мабуть.
А дитина забирає увесь мій вільний час. Тобто, по факту його у мене навіть немає. А інколи так хочеться посидіти у тиші, не носитись з дитиною на руках, не годувати, не вкладати і спати і бігти на кухню готувати.
В кращі дні, я можу трохи зайнятись собою у вечері. Коли Ангеліна швидше засне, а у мене залишиться хоч трохи сил.
Я усвідомлюю свою відповідальність перед дочкою В жодному випадку не втікаю від неї. Але, щоб повною мірою доглядати за донею, мені потрібно бути у хорошій формі. А я навіть не можу дозволити собі відвідати стоматолога не те щоб інших лікарів.
Проте, потрібно намагатись виділятись цей час і кошти на себе. Як би важко не було. Спершу потрохи, а потім збільшувати.
Щодо емоційних проблем.
Почуття провини.
Перед донькою. За те, що вона живе в неповноцінній сім’ї. Так, вона інколи бачить тата, та цього вкрай мало. Як на мене, то батько – дуже важлива людина у житті кожної дівчинки. Від їхніх стосунків залежить, який у неї буде чоловік.
Я борюсь із цією проблемою. Намагаюсь не ділити життя на чорне і біле. Потрібно прийняти і змиритись з цією ситуацією. Адже чим довше я буду себе накручувати, тим гірший у мене буде емоційний стан. Відповідно, не зможу повністю відкритись доньці.
Страх осудження.
Боялась , що юди почнуть засуджувати мене за те, що позбавили дитину батька, що я не зможу її виховати сама, що вона не бачитиме моделі повної сім’ї.
Та цей страх насправді не виправданий. Адже в житті я жодного разу таким коментарем не зіткнулась. Мене навпаки тільки підтримували. Можливо, зі мною просто поруч “ті” люди.
Але в будь-якому випадку, ви не повинні нічого боятись. Вам з цими людьми не жити. І вони здебільшого говорять не розібравшись, а порадити нічого навіть не зможуть.Я в цьому впевнена.
Самотність.
Я усвідомлюю що на деякий час про особисте життя можна забути. На це немає ні часу, ні сил.
Проте відсутність сильного плеча інколи відчувається дуже гостро.
Мені лише 26. Я не готова зовсім забити на стосунки. Мені подобається почуття закоханості. Подобається доглядати за кимось, бути підтримкою Я не готова залишити себе цього задоволення.
Але тепер я не сама. У мене є дочка і обов’язки, які я ставлю на перше місце.
Я не хочу шукати для дочки тата, але хочу, щоб у них були хороші відносини і він її прийняв.
Це не всі складнощі, з якими я стикнулась. Проте, найголовніші. Якщо мене б запитали, чи рада я бути матір’ю-одиначкою, то я відповіла б, що надала перевагу повноцінній сім’ї. Але ситуація склалась таким чином, що іншого вибору у мене не було. Я дуже люблю свою доньку і не уявляю своє життя без неї.
А труднощі вони тимчасові. Знайте, ви усе зможете подолати.
А з яким складнощами материнства стикались ви?
