До будинку залишалося декілька кроків. Але жінка не могла далі йти та присіла біля зупинки на лавочку. “Зараз почекаю, стане легше та піду далі” – подумала вона. Перехожі поспішали, починалася злива та піднявся вітер. Було так важко дихати, немов голка увійшла під серце.
Тоді згадала обличчя сина Олександра , коли він вийшов з кабінету лікаря. Розгублене, в червоних плямах. “Мам, лікар каже, треба обов’язково операцію робити. Без неї не можна”…
Ось, телефон не взяла. Але ж він так просив – бери завжди! Всього одна зупинка до магазину, влітку пішки дійти не склалося.
Розсердиться тепер. Всі ці думки пропливали у неї в голові відсторонено, як текст на екрані. Раптом вона відчула чийсь погляд. З темряви, зі снігових заметів, біля її ніг блиснули зелені очі. Клубок засніженої вовни пильно, не кліпаючи, дивився на неї.
– Киць-киць – губи самі прошепотіли котячий заклик. Клубок розвернувся, зігнувся дугою і одним стрибком опинився поруч, на лавці.
Не те, щоб вона не любила кішок, просто так склалося життя, що вона і кішки йшли паралельними шляхами. І ось тепер тихо вмирала січневої ночі і єдиною живою істотою, яка опинилася поруч, був кіт.
А тваринка тим часом перебралася зовсім близько. Його очі були, як дві смарагдові зірки, прозорими і глибокими і вона не відриваючись дивилася в них, як у бездонну прірву. Це була хороша безодня. Вона не лякала,а манила, ласкаво колихала і обіцяла спокій.
Чомусь тонко запахло ваніллю.
Раптом голка зникла. Пропала, так само раптово, як і з’явилася. Предмети знайшли чіткі обриси, слабкість відступила і вона відчула, що може встати і йти.
Пані Валентина піднялася з лавки і зробила крок. Ноги слухалися, серце билося рівно. Вона уважно подивилася на кота. Чари зникли, це був звичайний кіт, з поплутаною шерстю, в бурульках і грудках снігу. Та й очей шось було не видно.
Де вона розгледіла смарагди? Кіт знову перетворився в грудку шерсті, такої брудної, що навіть не зрозуміло було який у неї колір.
Жінка раптом простягнула руки, підняла кота і притиснула до пуховика.
– Не можна тобі тут сидіти в таку ніч. Так і замерзнути можна. Давай в гості до мене підеш. А вранці я подумаю, що з тобою робити.
Так, це виявився кіт. Брудно сірого кольору, зі жмутами шерсті. Він покірно дав себе вимити шампунем, витерпів фен. Брудно-сірий колір шерсті раптово опинився перлинно – перламутровим. Не сильно розбираючись в котячих делікатесах, старенька запропонувала йому курячу грудку. Кіт смакував, не поспішаючи, з гідністю, хоча було зрозуміло, що голодний. Потім він застрибнув на стілець і заснув.
Валентина подивилася за ним деякий час, а потім і сама пішла спати. Сину вона вирішила не розповідати про свої неприємні пригоди.
Це був її свідомий вибір – відмова від операції. Вона розуміла, що може трапитися. Але гіпертонія не давала хороших прогнозів на вихід з наркозу, шанси 50 на 50%. А раз так …
Візит до ветеринара приніс наступні відкриття: кіт не молодий, довго поневірявся, виснажений. Але найгірше було те, що були проблеми з нирками. Ветеринар похитав головою, прописав ліки і дієту.
Думка віддати кота комусь ще пішла за клопотами з придбання корму, ліків, ліжечка та інших супутніх товарів.
Валя довго дивилася на всякі іграшки, але уявила мордочку кота, коли вона запропонує йому пограти мотузкою з пір’їнками і вирішила не ганьбитися. Увечері приїхав син. Побачивши кота сильно здивувався, але заперечувати не став. Хоче мати кота – нехай буде.
– А звати його як?
Старенька на хвилину задумалась, згадала смарагдові зірки і сказала:
– Космос, його звуть Космос.
Так вони і почали жити разом – Валя і Космос. Очі у кота дійсно були дивного, смарагдового кольору. Космос виявився дуже спокійним, не нав’язливим і абсолютно не проблемним. Туалетні справи відразу почав справляти в запропонований лоток, вранці не будив і як не дивно, не випрошував їжу. Бабуся прочитала в інтернеті все, що можна про кішок, звички, годування, догляд.
– А ти дуже інтелігентна особистість, Космос. Тут про котів всякі жахи пишуть. Меблі деруть, вази б’ють, квіти жеруть, по фіранках скачуть.
Космос уважно подивився на жінку і позіхнув. Здалося, що він знизав плечима.
– Ну, вибач, якщо я образила твоє плем’я. Ось, читаю різне. Треба ж мені знати, хто поруч зі мною тепер живе. Ти дуже не звичайний кіт, правильно? І пахнеш ти зовсім не звичайно. Кому сказати – кіт ваніллю пахне! Засміють.
Згодом вона звикла розмовляти з котом, розповідала куди ходила, що робила, питала його думку з того чи іншого питання.
Космос відповідав їй своїм уважним поглядом і рухом чуйних вух.
Якось раз, вона готувала обід і на неї звалилася аритмія. Вона присіла на крісло. Серце тріпоче, як перелякана птиця в клітці та здавалося, що прути клітки не витримають цієї скаженої агонії.
Жінка намагалася дихати рівно, але повітря не вистачало. Раптом на колінах у неї опинився Космос. Він сів дуже прямо, напружив передні лапи і не кліпаючи дивився в очі жінці.
– Дивись на мене, дивись! – наказував його погляд. Кіт почав муркотіти і м’які хвилі вібрації колисали її, лікували поранене серце.
І почала вона дивитися в ці очі і знову, як уві сні, вся поринула в цей бездонний погляд. Дихання почало вирівнюватися, а за ним потихеньку, заспокоїлася і птиця в грудях.
– Космос, та ти чарівний кіт! – витягла руку, щоб погладити пухнасту шубку, але кіт зіскочив з колін. Нічого не сталося, все як завжди – говорив весь його вигляд. Промайнули зимові місяці, на вулиці почало частіше з’являтися сонце.
– Скоро поїдемо з тобою на дачу, там дуже добре, тобі сподобається. Будемо з тобою на ганку сидіти, на сонечку грітися.
Космос сидів на підвіконні, слухав і дивився у вікно. На найближчій горобині пустували омелюхи, обриваючи зморщені морозом ягоди. Весна поступово набирала обертів, зазеленіли газони, сонячні головки кульбаб переможно височіли над травою.
В один з теплих, сонячних недільних днів стався і обіцяний переїзд за місто. Так, дачне життя припало Космосу до душі. Все літо він і старенька провели на улюбленій дачі. Вона саджала квіти, поливала крихітний город.
Під самим вікном спальні росли густі високі кущі з темним пишним листям.
– Дивись Космос, це хризантеми. Вони розквітнуть восени, коли всі інші квіти вже відцвітуть. Це справжні цариці осені, ось подивишся, які вони гарні! І так чудово пахнуть свіжістю. На початку тижня приходила сусідка, приносила молоко і сир від своєї корови. Вони разом пили каву або чай, балакали про сільські новини.
Іноді, у вихідні, з міста приїжджав Сашко, привозив продукти і всяку смакоту. Розповідав матері про справи, а одного разу, трохи соромлячись, повідомив, що у нього з’явилася дівчина.
Бабуся раділа – синові давно було пора створити свою сім’ю, досить, нагулявся вже.
Космос швидко освоївся на дачі, з двору не йшов, і часто лежав на старих дошках ганку, прогрітих щедрим, літнім сонцем. Він займав таку позицію, щоб бачити зі свого місця господиню. Стежив за нею через напівзакриті повіки і здавалося, мовчазно схвалював її суєту.
За все літо серцеві напади трапилися всього двічі. І кожен раз Космос допомагав жінці їх пережити. Вона не стала нікому про це розповідати, це була їх з котом таємниця.
В самому кінці літа Космос захворів. Він почав мало і без апетиту їсти, шерсть якось раптом потьмяніла і перестала блищати. Згорнувшись клубком, він сумно лежав у своєму котячому гнізді. А одного ранку, на гранулах в туалетному лотку старенька побачила краплі крові.
Вона кинулася телефонувати синові. Потрібно було терміново їхати в місто, до ветлікаря.
Лікар довго оглядав кота, обмацував його живіт, хмурився. Потім він узяв кров і сечу на аналіз.
– У вашого котика стара хвороба нирок. На її тлі розвинулася інша біда. Онкологія. Я, звичайно, взяв аналізи, але все і так ясно. Метастази поширилися на внутрішні органи. Не буду розводити вас на гроші, скажу чесно – лікування результату не дасть…
Космос згорбившись сидів на столі для оглядів. Він низько опустив голову, втиснувся в холодний металевий стіл. Наче боявся дивитися на людей, на Валю.
– У вашому випадку я пропоную приспати кота, щоб не мучити тварину. Або можете залишити його тут, ми підтримаємо його крапельницями.
– Спасибі за правду, лікарю. Але присипляти я його не буду. І тут не залишу. Ми додому поїдемо, а там, як Бог дасть …Вашою пропозицією я скористаюся тільки якщо побачу, що він реально страждає і укол позбавить його від мук.
Додому їхали мовчки. Олександр боявся необережним словом ще більше засмутити матір, а та просто дивилася у вікно, втупившись в одну точку.
– Космос, бродяга, що ж я буду робити без тебе? Адже ти приручив мене, зробив своєю ручною людиною, а тепер кидаєш?
Валя провела сина і сиділа на кухні, а Космос лежав на улюбленому підвіконні і дивився на вулицю. Раптово він встав, підійшов до жінки і буцнув її головою. Потім притулився до неї всім тілом і заторохтів.
– Не здала, не залишила – спасибі тобі!
Помер він через тиждень. Вранці не встав зі свого ліжка, а коли жінка підійшла до нього, тихенько застогнав. Вона обережно гладила його по голові шепотіла щось ніжне, ласкаве, безглузде.
– Я тут, Космос, тут, я з тобою хлопчику!
Ось бачиш – тримаю тебе за лапку, не бійся, я тебе нікому не віддам, мій чарівний кіт, нікому! Це була неправда і обидва це знали.
Потім вона сиділа на відразу спорожнілій кухні і тихо плакала. Увечері приїхав Олексанр і вони повернулися на дачу. Там, під старим жасмином, вони і поховали кота.
Залишок літа і вересень старенька провела на дачі. В місто їхати не хотілося, та й справ на землі завжди більше. Вона намагалася заповнити весь свій день доглядом за садом, квітником, а вечорами прибирала в будинку, фарбувала старі полиці, мила посуд.
В останню неділю вересня приїхав син зі своєю дівчиною. Вони провели разом хороший день, смажили шашлики, багато жартували і сміялися. Дівчина сина захоплювалася величезними, блідо-жовтими і білими маховими хризантемами, зростаючими прямо під вікном.
– Мама, збирайся, в наступні вихідні перевезу на зимівлю. Холода починаються, дощі. Пора тобі перебиратися в місто.
Жінка сказала, що збереться, провела молодих і присіла на сходинки ганку. Ніч була вологою, але ще теплою. Вона дивилася в низьке небо, повне зірок і це була така краса, що у неї защеміло серце.
Вночі вона прокинулася від тиску в грудях. Серце билося з перебоями, як старий мотор, зношений роками постійної роботи. Вона відчула, як гостра голка встромилася під ліву лопатку. Біль розповсюджувався, заповнював собою весь простір.
Задушлива хвиля страху накрила її з головою, не давала дихати. Погляд метнувся до вікна, через яке було видно все те ж зоряне небо. Раптово їй здалося, що дві зірки, стали стрімко наближатися і ось вже засяяли прямо навпроти неї зеленими смарагдами.
Вона відчула, як м’які лапи невагомо торкнулися грудей, почула ніжне, тихе торохтіння.
– Не бійся, я тут, я з тобою! Я не кину тебе. Дивись в мої очі, слухай мою пісню, йди за мною і нічого не бійся! Іди за мною, йди туди, де мерехтять зірки, де немає болю, немає печалі. Я знаю таємницю і відкрию цю таємницю тобі. Смерті немає. Існує тільки любов. Тільки вона і є на цьому світі, а більше нічого.
Наступного ранку до кімнати зайшла сусідка, принесла їй свіже молочко. Валерія лежала у спальні, а осінній вітерець куйовдив їй волосся та штори. Тоді так пахло хризантемами та ваніллю…
А ви вірите, що наші друзі менші здатні ось так “лікувати”?
