Орися все життя мріяла про дівчинку. Щоб у неї було біле, кучеряве волосся, немов у ангелика. А навпроти неї стояв хлопчик. Рудий, у веснянках.
Все було вирішено давним-давно, але тільки, мабуть, зараз, коли Орися йшла в дитячий будинок брати дитину, вона раптом відчула, що готова зупинитися. Було нестерпно страшно. Страшно зробити той крок, до якого вона, сама того не помічаючи, йшла всі ці довгі роки.
В думках Орися чітко бачила цю особу, якій судилося стати її часткою, її життям і продовженням. Дівчинка. Маленька. Біленька. Неодмінно кирпата, як Коля. Орися з солодким хвилюванням чекала моменту, коли її шию охоплять чіпкі рученята, уявляла, як замруть вони з донькою на мить, щоб вже потім жити удвох …
Орися йшла по давно знайомій вулиці, і думки її вкотре неслися в минуле. Одного разу жінка-лікар з жалем дивлячись на неї, сказала:
– Шкода, звичайно, але дітей у вас більше не буде …
Вона ще довго хворіла, потім поступила на завод і оселилася в тісному, багатолюдному гуртожитку. Поступово вона звикла жити одна. Ніби все завмерло в ній, заледеніло.
Вона акуратно перевиконувала норми на своєму револьверному верстаті – і всі її поважали, цінували, але цуралися, вважали якоюсь нелюдською.
Мабуть, тепліше всіх ставився до неї голова завкому Влад Павлович Нестеров. Вона дізналася, що саме за наполяганням Нестерова їй дали кімнату, хоча вона нікого не просила про це. Хтось заперечував: самотня, мовляв, може і почекати. А він сказав, що Орися – фронтовичка і вже хто-хто, а вона своє заслужила.
Крихітна кімнатка, куди переселилася з гуртожитку Орися, виявилася в величезній комунальній квартирі, де в коридорі завжди вищало, ревло, півтора десятка дітлахів, де потрібно було примудритися якось прорватися в ванну і раніше захопити в кухні конфорку для чайника. І все ж це був рай, тому що можна було замкнутися, лягти на ліжко і, закривши очі, згадувати, згадувати, згадувати …
Потихеньку вона відтає. Перестала відмовлятися, коли її кликали в клуб або кіно. Ходила робити манікюр і зачіску. І подобалася собі самій, дивлячись в суспільне дзеркало в коридорі комунальної квартири.
З’явився в її житті чоловік, який, як їй здалося, був простішім і чеснішим за інших. Майстер ливарної ділянки. З ним було спокійно. Навіть занадто. І коли він поїхав на заробітки вона не засмутилася. Поїхав, обіцяючи писати, та так, видно, і не зібрався …
І знову пішло життя поодинці. Повісила над ліжком збільшений портрет Колі, а поруч – свою фотографію, у вушанці.
Тепер їй уже за сорок. Взяти малюка на виховання? Чи не пізно надумала? Інспектор з дитячої роботі у виконкомі так прямо їй і сказав: «Щоб виховати дочку, треба років п’ятнадцять затратити, як мінімум. Зможе? Подужає. А їй ще й однокімнатну квартиру обіцяли. І вдвох жити легше, ніж одній …
Вона йшла вулицею. Поскрипував під ногами сніг. Олена торкнулася ручки високих дверей дитячого будинку. Директор Таїсія Іванівна, висока жінка в строгому костюмі, зустріла її у своєму кабінеті.
– Ви добре все продумали? – Вона майже відчужено дивилася в очі Орисі. Що робити, всякі люди приходять всиновлювати дітей, і директор не має права помилятися. Орися розуміла це. І, прямо дивлячись в очі Таїсії Іванівни, дівчина несподівано для самої сказала:
– Я фронтовичка … – Ходімо, – потеплілим голосом сказала Таїсія Іванівна. – Ви хотіли дівчинку? Вибирайте … Тільки це не так просто …
За дверима ігротеки стояв могутній крик. Ледве Орися і директор увійшли в кімнату, з купи малюків, яка ворушилася на підлозі, вискочив скуйовджений, весь всипаний ластовинням хлопчина і кинувся до них .. Він схопив жінку за руку і вигукнув:
– Мама, ти за мною?
Хлопчина міцно вчепився в неї, всі малюки, мовчки збившись в кутку, чекали. Орися з острахом подивилася на Таїсію Іванівну. Як же так? Адже вона хоче дівчинку. Маленьку, біленьку. А тут раптом – веснянкуватий хлопчисько. Ні, ні, не треба.
– Підемо, мама, – хлопчина нетерпляче смикав її за руку.
– Ні … Ні, я потім прийду, – Орися абияк вивільнила руку і вибігла з ігротеки.
– Я говорила вам, це не просто, – задумливо сказала Таїсія Іванівна Приходьте дні через два-три … Хлопчик все чекає. Багатьох беруть, а його ні … Ось він і кинувся …
На другий день все не ладилося в Орисі. Її не полишало відчуття, що зробила щось погане. Перед очима стояв кудлатий веснянкуватий хлопчина.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Після зміни Орися пішла в завком. Ще в приймальні крізь прочинені двері почула бас Влада Павловича і чийсь дуже знайомий верескливий голос. Впізнала його: контролер Красавіна, яка забракувала сьогодні її деталі. Ясна річ, для чого вона дитину бере – квартиру отримати! А тут і більш заслужені є … Я, можна сказати, все життя на виробництві! ..
Орися не чула, що відповів Влад Павлович. Прикривши рукою почервонілі щоки, вона вискочила надвір.
Через два дні вона знову йшла в дитячий будинок. На цей раз не встигла навіть пройти в кабінет Таїсії Іванівни, як з ігротеки вирвалася ватага малюків з криком:
– Ігор-веснянка, за тобою мама прийшла!
І веснянкуватий хлопчик повис у неї на руці.
Вийшла Таїсія Іванівна, Орися розгублено усміхалася:
– Значить, доля.
Додому вона йшла з Ігорем-веснянкою. Орися відчувала тепло його міцної долоні, і на душі було легко і просторо. Він чіпко, немов боячись загубитися, тримав її за руку і говорив:
– А ти на заводі працюєш? .. А сестрички-братики у мене є? .. Ну, нічого, будемо жити вдвох … Я виросту, всьому навчуся. Тоді ти прийдеш з роботи, а я буду тебе годувати …
Коли вони підходили до будинку, Орися спохопилася: на ліжку, на столі були розкладені платтячка, дівчачі туфельки, велика імпортна лялька. дівчина на хвилину зупинилася, потім рішуче рушила до під’їзду.
– Побудеш поки у сусідки, а мені в магазин, зрозумів?
– Я з тобою, – занепокоївся Ігор.
Вона обняла його:
– А ти послухай, добре?
Орися повернулася через годину, навантажена новими покупками. Хлопчина кинувся до неї, немов повернулася вона не з магазину, а з далекої подорожі. Незабаром вони сиділи за столом з Ігорем-веснянкою, і він з азартом наминав котлети, яблука, тістечка – все підряд.
Вона міркувала: Ігор спатиме на ліжку, а вона як-небудь влаштується на кушетці. Влад Павлович обіцяв дитячий садок. Не відразу, звичайно. А поки Наталя Петрівна, сусідка-пенсіонерка, за сином догляне, коли Орися на роботі.
– Це папка? – запитав Ігор, дивлячись на портрет Колі.
Орися кивнула і погладила, рудий йоржик.
– Зараз вмиватися – і спати, – сказала вона.
Хлопчина слухняно встав, і вона повела його у ванну.
– Мама, а ми тепер весь час разом будемо? – запитав він, лягаючи, в ліжко.- А то, знаєш, – пошепки додав він, – у нас одну дівчинку взяли, а потім повернули … Ти мене не повернеш?
– Ні, ні, спи.
Син зручніше влаштувався і скоро засопів, і Орися раптом подумала, що він схожий на Колю. Напевно, в дитинстві чоловік теж був такий же веснянкуватий з рудуватим йоржиком волосся на голові.
Вона вийшла в коридор. Набрала номер телефону Влада Павловича. Почувши знайомий бас, поспішила висловити все, що вирішила:
– Квартиру мені зараз не треба … Так, так, добре подумала …
Навшпиньках повернулася в кімнату. Крізь завіску на вікні пробігали відблиски світла пізніх тролейбусів. У нього буде зовсім-зовсім інше життя. Вона навчить його тієї простої мудрості, яку спіткала сама. Навчить відрізняти добре від поганого. Навчить не боятися нічних тіней.
А на ліжку спав Ігорко. Він міцно тримав іграшкового ведмедика, немов боявся, що його заберуть. Але ні. Тепер це його дім. Назавжди.
А ви б змогли наважитися на такий крок, як Орися?
«Після весілля все вляжеться», — написав майбутній чоловік доньки іншій жінці, поки я несла коровай до зали.
Застосування сухої гірчиці від шкідників на городі. Простий та дієвий засіб
12 цікавих фактів про підсвідомість людини, які вас здивують
Наношу це під очима – до ранку жодної зморшки. Хороший ефект після першої процедури
Смачні та пишні млинці на молоці, за бабусиним рецептом
Я була заміжня за Сергієм недовго. Спочатку мені здавалося, що все буде нормально. Але дуже швидко я зрозуміла, що в нашому шлюбі нас було троє. Я, Сергій і його мама Марина Борисівна.
Колись у мене була сім’я: ми з першою дружиною Ірою виростили доньку, купили квартиру, жили спокійно. Але потім у моєму житті з’явилася Поліна, і я все зруйнував.
Я ніколи не думала, що в нашій родині тема онуків стане такою дивною. У нас усе було навпаки. Мій чоловік Ігор дуже хотів онуків. Постійно казав, як водитиме їх на рибалку, як збудує на дачі будиночок, як вчитиме всього.
Я з Денисом була багато років. Познайомилися ще в університеті. Я сама до нього тягнулася, допомагала з навчанням, завжди була поруч. Потім переїхала до нього, і якось так вийшло, що я все тягнула, а він просто жив поруч.
Я все життя була дуже близька з мамою. Вона виховувала мене сама, про батька я майже нічого не знала. Для мене мама завжди була найріднішою людиною. Ми часто бачилися, гуляли у вихідні, ходили в кіно, могли просто пити чай і говорити про все.
Я виросла в сім’ї, де спокій був рідкістю. Батьки любили гулянки більше, ніж тихе домашнє життя, а мене часто рятувала бабуся. Коли в домі не було грошей, все було більш-менш тихо.
Колись я й сама не вірила, що можу опинитися в такій історії. Завжди засуджувала жінок, які зв’язуються з одруженими чоловіками.А потім у моєму житті з’явився він.
Я з чоловіком разом уже багато років. У нас є донька Оля, звичайна сім’я: робота, дім, школа, постійні витрати. Зайвих грошей у нас ніколи не було. Зі свекрухою в мене наче й не було відкритої війни.
Гості – як риба, на 3 день починають погано пахнути. Так можна сказати про кожну гостину моєї свекрухи. Та, на щастя, я зуміла зробити так, що Ольга Дмитрівна раз і назавжди забула до нашої квартири дорогу!
Олена переїхала з чоловіком в село. Але жінка не підозрювала з якими сусідами їй доведеться жити
Не розумію, чому вона так болісно реагує на моє прохання просто піклуватися про свого чоловіка. Не знаю, на чому тримається їх сімейне життя
Відчуваючи різкий біль внизу живота я вирішила вийти назовні, і йти по трасі в надії, що машини мене помітять
14 прийомів, які допоможуть вижити в смертельно небезпечній ситуації
10 речей, які ніколи не зробить доросла жінка заради чоловіка
