Я жила на орендованій квартирі в столиці разом зі трьома подругами. Житло було просторим та комфортним. Власниця приходила лише раз на місяць, щоб забрати гроші за оренду.
Троє з нас заочно навчалися на одному факультеті. Четверта вже не була студенткою. Грошей було мало, тому ми економили на всьому, на чому могли. Вдень ми ходили на роботу, а вечори проводили за виконанням домашніх завдань. На генеральне прибирання часу зовсім не було, тому ми намагалися лише підтримувати порядок.
Після важких буднів, ми наводили лад у своїх кімнатах, а суботні вечори проводили кожен по-своєму. Наші шляхи розходилися і ми веселилися зі своїми друзями. Вихідні проходили і в понеділок знову починалася наша щоденна рутина.
Все було добре, поки до нас не приїхала тітка четвертої сусідки. Спочатку вона прожила з нами тиждень, а потім заявила, що хоче залишитися в столиці. Поки не знайде власне житло і якусь роботу буде жити з нами.
Звичайно, що ми не зраділи такій ідеї, але й відмовити не могли.
Якщо перший час жінка поводилася тихо і скромно, то згодом вона почала диктувати свої вимоги і правила. Все почалося із дрібних зауважень, які переросли в докори. То ми сміття не винесли, то у ванній не прибрали, то новий туалетний папір не витягли. Кількість претензій стрімко зростала. Згодом у кожного було своє місце в холодильнику, а зверху висів розклад, в якому було чітко розписано обов’язки кожної з нас.
Нас це не влаштовувало. Ми намагалися висловити своє невдоволення, але жінка нічого чути не хотіла. У нас було навчання на першому місці, а сміття завжди могло зачекати. Тітка тим часом не спішила шукати роботу. Вона зручно влаштувалася на шиї у племінниці і лише вміло командувала нами. Аргументувала все тим, що вона досвідчена жінка і знає більше, ніж ми.
Та останньою краплею стало її вічне прання, яке розпочиналося пізно вночі. Шум пралки заважав нам спати. І взагалі, жінка завантажувала туди по кілька дрібних речей кожного дня. Це ж зовсім не економна трата води та електроенергії.
Взагалі ми гостинні дівчата і зовсім не любимо скандалити, але наш терпець увірвався. Ми поставили жінку перед вибором: або вона погоджується дотримуватися наших правил, або негайно з’їжджає.
Хто має рацію в цій ситуації?
