Уся наша сім’я і чимало рідні жили в одному селі. Місцина маленька, у людей язики довгі та зір пильний, тому про те, що відбувалося у кожній із сімей, знали всі. Моя мама жила через паркан від сина та невістки. Останню вона, ясна річ, не любила зовсім. Не було й дня, щоб свекруха не злилася на дружину сина. Постійно їй все було не так. Хоч Зоряна і намагалася постійно догодити рідні коханого. Я часто казала матері:
– Ну не подобається вона тобі, то не дивися. Не звертай уваги. Вони люди дорослі. Хай живуть своїм розумом. Для чого втручатися?
На що та мені відповідала:
– Ну побачимо, як ти будеш реагувати, коли власних синів жениш.
Відтоді минуло вже багато часу. Але моя мама таки встигла наробити дурниць власною впертістю. І лише зараз вона все це визнала і готова поділитися досвідом, аби інші свекрухи мали науку.
У сім’ї моїх батьків було троє дітей. Найстаршою була я. Після мене йшла на два роки молодша Василина. І нарешті наш брат Володя. останній був маминим улюбленцем. Сім’я так довго чекала на спадкоємця, що про дівчаток у нашій родині ніхто й не згадував.
У дитинстві нам із Василиною за це було дуже прикро. А потім виросли й змирилися.
Згодом у кожного з’явилася своя сім’я. Окрім Володі, звичайно ж. Він до певного часу належав тільки мамі. Вона була переконана, що так триватиме і надалі: її єдиний і довгожданий син, куди ж його відпускати? Залюбила мати нашого брата дуже сильно, але все одно той бажав вирватися з міцних та люблячих обіймів. Якось привів у дім невістку. І ненька ледь не збожеволіла. Ділити із кимось нашого Володимира не збиралася.
До слова, у решти дітей із моєї сім’ї вже давно були діти та чоловіки. Втім, усі ми жили в одному селі. Ледь не через паркан. Тому і батьки й, повірте, сусіди завжди були в курсі того, що коїлося у домі кожного.
Не пощастило так і Володимирові. Він з мамою сусідом найближчим став. Тож вона завжди до них навідувалася.
Нову невістку не любила страшно. Постійно чіплялася, докоряла, скандалила, намагалася повчати. Нікому життя не давала. Я була на стороні брата. Не розуміла, яке неньці діло до Зоряни з Володею. Вони вже дорослі – самі розберуться. Але материнська ревність брала гору.
Я неодноразово намагалася поговорити з матір’ю. Просила не лізти до чужого дому та чужих спав. А вона мені тільки й нагадувала, що в мене також сини. Мовляв, скоро й вони познаходять жінок і, ставши свекрухою, я все сама зрозумію.
Хотіла б я сказати, що мати вчасно одумалася й у Володі життя склалося якнайкраще. Але ж ні.
Через деякий час Зоряна не витримала повчань свекрухи. Їй набридли постійні сварки та докори. Не про таку сім’ю жінка мріяла. Тож вирішила все вчасно закінчити, поберегти себе та дітей. Якось просто зібрала речі, забрала малят і повернулася до власної матері.
Так Володя знову залишився сам. На потіху матері.
Йому самому було напрочуд важко. Став типовим холостяком: недоглянутий, у несвіжому одязі, з морем боргів. А потім і взагалі пити з горя почав. З кожним разом все більше та більше. Таким він став непотрібний навіть власній матері, яка всю душу в нього вкладала. Але, нагадую, сама до цього власного сина довела.
Тепер матір жаліє, але вдіяти вже нічого.
Нарешті і я дочекалася, щоб мої сини повиростали і влаштували особисте життя. Усі ці роки я тримала в голові слова неньки, що, тільки ставши свекрухою, я зможу її зрозуміти. Сьогодні маю двох невісток і чотирьох онуків. Але я й досі не можу зрозуміти материного вчинку. Я поважаю вибір синів, люблю їх усіх і ніколи не втручаюся в чужий дім. У них власне життя, власні голови на плечах – чого ж мені лізти до них з повчаннями?
Тому, любі свекрухи та тещі, не беріть забагато. Не слід руйнувати сім’ї через власні вподобання. Ваші сини чи доньки мають право вибору. І, якщо вони його зробили самостійно, то й відповідальність взяли за те все свідомо. Невже вам нічим більше у житті зайнятися, окрім як повчати вже сформованих особистостей? Чому ви вважаєте їхнє сімейне щастя зрадою батьків? Хіба ж про вас забули? Хіба ви від того стаєте гіршими?
А навіть якщо у дитини не лагодиться із сімейним життям, то хіба це варте того, щоб вчиняти скандали і дорікати? Це щось змінить?
Повірте, найкраще, що ви можете зробити для свого сина чи доні, дати пораду, залишаючи право вибору за ними.
Чи вважаєте Ви правильним, коли батьки втручаються у сімейне життя дітей?
