Сьогодні у Лілі з чоловіком річниця весілля. Відпросилась швидше з роботи, зайшла в магазин, купила йому краватку. Сама відвідала салон краси. Вирішила, що має бути сьогодні чепурна.
Жінка хотіла зробити сюрприз. У квартиру зайшла тихенько, аби її не було чути. Проте було чути чоловіка…і його коханку. Артур підхопився, почав прикриватись ковдрою, аж зблід з переляку. Почав виправдовуватись.
Ліля навіть не слухала. Вибігла з дому, отямилась аж на мосту річки. Стояла і плакала. Не розуміла за що чоловік так з нею вчинив.
– Хочеш скупатись? Чи ти тут риб розлякуєш?- гукнув до Лілі молодий симпатичний хлопець
– Чого треба?!
– Ходімо, я тебе краще додому відведу. Не варто тут стояти. – він простягнув їй серветку, витерти обличчя від сліз.
– Я додому не піду – сльози знову покотились по щоках дівчини і вона в надії, що після того, як виговориться, то стане легше, почала розповідати свою історію незнайомцю.
– Оце так справи! Слухай, а звати то тебе як?
– Ліля.
– А я Ігор. Лілю, а давай ти поки поживеш у мене. Я за декілька годин виїжджаю у відрядження на два тижні. Можеш жити, скільки тобі потрібно.
Тиждень вона прожила вдома у Ігоря. Артур їй навіть не подзвонив. Йому байдуже, куди вона ділась. Але Лілі були потрібні речі. Тому вона зібралась і повернулась додому. Їй було страшно туди іти, бо не знала, що її може чекати.
Замок був новий. Вона постукала. Двері їй відкрила та сама дівчина, яку вона застукала з чоловіком.
Дівчина без лишніх церемоній виставила дві валізи з речами Лілі за поріг і додала:
– Тепер я тут господиня. Можеш сюди більше не приходити. Чекай на повістку із суду. Артур подав на розлучення.
– Але куди я тепер піду?
– А я звідки знаю? Розберешся! – двері захлопнулись прямо перед носом Лілі.
Ігор повернувся із відрядження. Ліля розповіла про поїздку додому і про те, що вона там побачила.
– А квартира то чия? – запитав Ігор.
– Моя. Батьки купили однокімнатну і від бабусі залишилась ще одна. Коли одружилась з чоловіком, вони їх продали і купили двокімнатну.
– Лілю, а записана квартира на кого? Ти щось підписувала з ним у нотаріуса?
– В особових рахунках вказано, що платник – Артур. Значить вона і записана на нього?
– Лілю, в тебе в голові дірка від бублика чи що? Це твоя квартира. Я допоможу тобі зробити так, щоб Артур зі своєю дівчиною вилетів звідти, як пробка від шампанського. Ще буде повзати біля тебе на колінах.
Вони поїхали до нотаріуса, в поліцію, подали заяву до суду. Ігор підтримував і допомагав Лілі. Через деякий час дівчина повернулась у свою квартиру.
Місяць потому у дзвінок роздався дзвінок. На порозі стояв уже колишній чоловік.
– Лілічко, пробач мені за все. Я не можу без тебе. Давай спробуємо усе з чистого аркуша?
– Я зради не пробачаю. І разом ми більше не будемо. І взагалі забудь адресу цієї квартири. Це більше не твій дім.
Варя прийняла і змирилась зі зрадою чоловіка. Зараз живе і насолоджується своїм життям. З Ігорем вони хороші друзі. Вона вдячна Богу, що тоді, на мосту, зустріла його. Бо як могла скластись її доля без нього, вона боялась навіть уявити.
Як гадаєте, Ліля могла б жити з чоловіком після зради? Чи вона зробила правильно, що відпустила його?