– Мамо, а це наша нова бабуся? – здивовано запитав Петрик, коли додому зайшла старенька незнайомка

– Синку, я через годину повернуся, йду за Христинкою у садочок. Так що не відчиняй двері незнайомцям, – повчала Олена свого старшого сина Петрика. Малий радісно кивнув на знак згоди та побіг дивитися мультики. 

Жінка прямувала на зупинку. Весь час думала, що їй робити далі. Скоро донечка піде у перший клас, а так дорого дитину до школи збирати. Прогортувала у телефоні оголошення про додаткову роботу. Можливо, щось знайдеться для неї? Готова на все, лиш би дати діткам найкраще життя. Побачила, як старенька бабуся розгублено оглядала будинки.

– Пані, вам допомогти? Ви загубилися?

– Це вулиця Шевченка? Тут мешкає родина Ковалів? 

– Вулиця правильна, а ось про родину, на жаль, нічого не скажу, бо навіть не знаю таких.

Христинка залишилася останньою в групі. Поки дівчинка метушливо збирала всі свої речі, підійшла вихователька.

– Я знаю, що ви не будете йти на випускний у садочку. Але, будь ласка, заплатіть хоча б 500 гривень на концерт. А вже у кафе можете не йти, – сказала жінка 

– Так, я наступного тижня дам гроші, дякую.

Дівчинка взяла матусю за руку та радісно попрямувала додому.

– Мамо, а ти знаєш, що у нас скоро свято у садочку? Всі дівчатка будуть у красивих сукнях, немов принцеси. Я також хочу!

– Я щось придумаю, сонечко, обіцяю, – засмучено відповіла Олена. У неї не було грошей на нову сукню та туфельки для донечки. Однак, сподівалася, що з часом все вирішиться. Чоловік її покинув та пішов до молодої коханки, навіть аліменти не платить. А маленької зарплати секретаря ледь вистачає на продукти та комунальні послуги, одяг для себе та діток купує у секонд хенді. 

Вони зайшли до магазину та купили все необхідне – дешеві макарони, овочі, які були на акції (не свіжий товар), а на солодощі для малюків не вистачило. Однак, маленька Христинка все розуміла та навіть не зарікалася за шоколадку чи печиво. Біля магазину Олена помітила ту саму  стареньку бабусю:

– Бабусю, ви досі тут? Можливо, вам потрібна допомога? 

Але старенька тільки сумно кивала головою.

– Ходімо зі мною, надворі вже холодно і темно. Я вам вдома чаю теплого наллю, зігрієтеся. У мене є телефон, будемо разом ваших родичів шукати. 

Незнайомка повільно шкутильгала. Добре, що Оленка з дітками жила на першому поверсі.

– Ой, мамо, а це наша нова бабуся? – запитав Петрик, коли відчиняв двері. 

– Можна і так сказати. Ти краще допоможи, ось сумка з продуктами, розклади все у холодильник, а я поки бабусі допоможу. 

Оленка заварила теплого чаю, приготувала смачну вечерю – пісна гречка та котлети. Всі сіли до столу, тільки бабуся залишилася в іншій кімнаті. Дівчина пропонувала їй повечеряти разом, але старенька крутила головою та щось бурмотіла під носа, здається, то була молитва. Накрила стареньку теплим покривалом. 

Наступного ранку вона з бабусею пішла до Сергія – сусід, який працював у поліції.

– Ех, допоможу тобі віднайти її рідних. Сфотографую, розміщу фото у базу та дамо оголошення. Мабуть, у неї просто хвороба Альцгеймера. Вже старенька бабуся, – сказав чоловік. 

… У Марини задзвенів телефон. Вона якраз прийшла з салону краси. 

– Ой, Мироне, це ти. А я так чекала твого дзвінка! – радісно щебетала дівчина. 

– Ну як у тебе справи? Я, до речі, тобі гроші на картку надіслав. 

– Я бачила. Уявляєш, а мені подруги розповіли, що у салоні зараз акція. Робиш собі манікюр, а педикюр у подарунок. Ну я ще собі колір волосся оновила. Ти ж хочеш, щоб я у тебе була красунею?

– Ну так, але це були гроші на комунальні послуги та ліки для бабусі. 

– Нічого, ще заробиш. Ти ж знаєш, що тут для мене взагалі роботи нема. Я не хочу працювати касиром чи прибиральницею.

– А як там моя бабуся, все гаразд? 

– Ем.. Ну так. Вона зараз спить. Ой, коханий, мені подруга телефонує, потім ще наберу до тебе, папа, – і кинула слухавку. 

Мирон був круглою сиротою, тільки бабуся Зоя його виховувала. Вони тіснилися у невеликій однокімнатній квартирі. А ось нещодавно хлопець привів додому дівчину – Маринку. Вона одразу бабусі не сподобалася – не вміє готувати, погано прибирає, тільки щодня дивиться телевізор та з подругами пліткує. А ще постійно вимагала у Мирона гроші. То новий одяг треба, то косметика закінчилася. От хлопець вирішив поїхати у столицю на роботу. Адже хотів купити нову квартиру, машину та весілля зіграти. Важко гарував, гроші надсилав Маринці на ліки для старенької бабусі. 

Однак, дівчина ненавиділа бабу Зою. Тому одного дня просто відвезла її на таксі в інший кінець міста та залишила на зупинці. Хотіла набрехати Миронові, що, мовляв, стара сама пропала. 

А чоловік так сумував за своїми рідними. Тому вирішив зробити сюрприз – купив квиток додому. Нікого не попередив про свій приїзд. Вже вийшов на вокзал, купив каву з автомата, що зігрітися. Раптом маленький стаканчик з напоєм впав на землю… На дошці оголошень висіла фотографія його бабусі. Миттю зателефонував до поліції:

– Доброго дня. Мене звати Коваль Мирон. Тут оголошення про бабусю, це моя родичка. 

– Так, онук Зої Михайлівни Коваль. Зараз ваша бабуся перебуває в одної дівчини, зараз вам скажу адресу, – відповів працівник у відділку. 

Мирон хутчіше викликав таксі. Однак, поїхав додому. Хотів перше все почути від Марини. 

– Ой, Мироне, ти приїхав? 

– Так. Де бабуся? Ану кажи!

– Вона загубилася, я з нею вчора пішла гуляти. Зайшла у магазин, щоб додому продукти купити, а її нема! 

– Не бреши! Вона ледь ходить, її поліція знайшла аж на іншому кінці міста!

– Та дістала мене твоя баба! Я не для того з тобою зустрічаюся, щоб їсти готувати та ліки купувати для твоєї старої карги! 

– У тебе є 5 хвилин, щоб зібрати всі свої речі та більше ніколи не потрапляти мені на очі. 

Помітив, що у квартирі давно ніхто не прибирав. На кухні повзали таргани, на столі були папірці – заборгованість за комуналку. Виявляється, що дівчина вже місяць не оплачувала борг. 

Через декілька хвилин Мирон їхав до Олени в гості. 

– Добрий вечір, у вас моя бабуся? 

– Так, проходьте. 

– Ой, Мироне. Ти повернувся, – тихо відповіла старенька. 

Тоді Олена розповіла про той вечір, коли зустріла бабусю. 

– Дякую, ви моя рятівниця, – казав хлопець. Не вірив, що такі добрі дівчата ще існують. 

– Нічого. Я не могла залишити стареньку надворі, – знизила плечима Олена. 

– Скажіть, як я можу вам віддячити?

– Не варто. Я тільки була рада допомогти. 

Мирон помітив, як затишно у тій квартирі. Дітки щасливі граються у кімнаті, всюди чисто. І Оленка була дуже красивою. Мала гарні очі та приємну посмішку. Пригостила всіх смачними пиріжками та чаєм. 

Наступного ранку жінка поспішала на роботу. Раптом побачила, як біля будинку її стояв Мирон. Він тримав великий букет червоних троянд та іграшки. 

– Будь ласка, прийміть від мене хоча б ці квіти. А діткам я купив гарні іграшки, для хлопчика – машинка на пульті керування. Ну а для вашої донечки така красива лялька. 

– Дякую..

– А що ви робите сьогодні ввечері? 

– Ну забираю Петрика зі школи, а потім до Христинки в садочок. 

– А можна я з вами? Знаю, що неподалік відкрився новий центр розваг. Там є кіно, атракціони. Ну і кафе зі смачними стравами. Я вас запрошую. 

– Гаразд, я думаю, що це хороша ідея, – погодилася дівчина. 

Відтоді Мирон ледь не щодня проводив час з Оленою. Спершу дівчина відмовлялася від допомоги, але згодом відчула, що закохалася у хлопця. І ці почуття були взаємними. Тепер у нього є кохана дружина, а у баби Зіни два онуки – Петрик та Христинка. Ось так одна випадкова зустріч кардинально змінила дві долі. 

На вашу думку, це просто збіг обставин чи Божа воля? Чому? 

Daryna
Завантаження...
Cikavopro.com
Adblock
detector