Леся глянула у вікно – надворі знову дощило. Жінка сподівалася, що цієї осені погода не буде такою похмурою. Ось вже на календарі 10 листопада, а в жінки досі не було нового теплого взуття. Хіба старі черевички, які вона купила ще 5 років тому. Вирішила відчинити шафу та пошукати інші черевики. Однак, побачила тільки дві пари літніх босоніжок. Ні, у такому взутті точно не можна йти на вулицю.
Глянула на старі черевички. Підошва вже втоптана, де-не-де затерлися. А ще замок старий, важко защипати. Леся спеціально одягала товсті шкарпетки, щоб ноги не промокли.
– Пані, тут я нічим не можу заради. Їх вже давно треба викинути у сміттєвий бак та купити нові, – сказав чоловік, який лагодив взуття.
Сподівалася, що вдасться відкласти із зарплати. Однак, грошей ледь вистачало на оплату комунальних послуг та одяг для сина. А продукти вона рідко купувала, і тільки такі, які були на акції зі знижкою.
Згадала свого чоловіка Петра. Думала, що буде з ним жити довго та щасливо. Але, на жаль, помилялася. Петя перебивався тимчасовими заробітками, попрацює місяць на роботі, отримає зарплату і йде з друзями розважатися. А потім приходив під вечір у такому стані, що ледь на ногах тримався. Ще міг лаятися на дружину. Всі знайомі та друзі радили жінці подати заяву на розлучення, але жінка не могла. Не хотіла руйнувати родину та залишати маленького сина без батька. Адже як він буде рости у неповній сім’ї?
Син Миколка був для неї єдиною втіхою. Хлопчик гарно навчався у школі, всі вчителі його хвалили та казали, що він найкращий учень.
– Мамо, я коли виросту та стану дорослим, то подарую тобі великий будинок. І ще машину, щоб ти пішки не ходила на базар, – радісно говорив хлопчик.
– Ох, сину, ти ще зовсім малий, – тихо відповідала Леся.
Витерла зі щоки сльозу, одягла старе пальто та взула черевики. Треба поспішати на роботу, інакше може запізнитися. Надворі була така злива, що жінка відчувала, як у лівому черевику похлюпує вода. Боялася, щоб потім не застудилася через негоду.
Вдома помітила, як на підошві вже з’явилася невелика дірка. Грошей на нове взуття у неї нема, та і ціни такі великі. Намагалася самостійно полагодити, запхала ще газету. Раптом почула, як хтось відчинив двері.
На порозі стояв Микола та тримав великий пакет.
– Мамо, тримай, це для тебе! – сказав хлопчик та з гордістю простягнув жінці коробку.
– Сину, це що таке?
– Нова пара взуття для тебе.
Леся не могла повірити. У коробці дійсно красувалися гарні чобітки з теплою підкладкою.
– Миколко, а звідки у тебе гроші? Вони ж такі дорогі, сину…
– Я сьогодні зустрів дядька Павла. Він привітав мене з іменинами та дав гроші. Сказав, щоб я вже дорослий та сам можу розпоряджатися подарунком. Ну а я знаю, що у тебе старі черевики, тому пішов до магазину та купив тобі їх!
Павло – це рідний брат Лесі та за сумісництвом хрещений батько Миколки. Жінка глянула на календар.
– Дійсно, сьогодні твій день… А я забула та тобі навіть нічого не купила.
– Нічого, мамо, головне, що тепер ти не будеш мерзнути у таку погану погоду.
– Але як ти їх обрав?
– Я взяв у тебе старі туфлі. У мене рюкзак великий, все поміщається. І після уроків побіг до магазину. Одна жінка мені допомогла підібрати розмір. Вибач, якщо вони тобі не сподобалися, просто я віддав всі гроші, які у мене були. Але обіцяю, що наступного разу куплю тобі найкращі та найдорожчі черевики!
Леся ніжно обійняла свого сина та поцілувала у щоку.
Хлопчик вчинив правильно?
