Була у нас в селі одна стара. Її кликали Петрівна. І дуже їй всі заздрили, по-чорному.
Виростила Петрівна двох дітей сама. Хлопчика і дівчинку. Чоловік її втонув ще у молодості, п’яним тоді був.
Та жінка була сильна, впоралась з усіма негараздами. Дітей виховала чудово, відправила їх вчитись у місті, харчі і гроші їм відправляла. На фермі тоді вона працювала та свій сад з городом мала. Корова була. Жінка крутилась, як могла.
Діти в місті залишились, життя своє там влаштували.
Петрівна і досі їздила в місто на ринок, овочі та сметану продавати. Залишалась інколи у дітей: то у дочки, то у сина. А діти її зовсім не скупі були, віддячували мамі за хороше виховання. То пальто нове подарують, то хустку, то квитки у театр або на концерт. Делікатесами її частували.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Петрівна поверталась у село, показувала подарунки сусідкам, розповідала про свої поїздки у піднесеному настрої. Ті і заздрили. А як було не заздрити? Не у всіх же такі діти чудові! А от Петрівні пощастило!
Діти у село до матері не приїжджали. Що тут їм робити? Бруд та бідність могли хіба побачити. Вони з онуками за кордом їздили відпочивати. А бабця сама до них приїздила в гості. І щасливою з подарунками поверталась. Всім же було добре.
До тих пір поки стара страшно не захворіла. Злягла з температурою. Корова мукати почала, то і сусіди підійшли. Петрівні таблетку дали, корову погодували. І до дітей хотіли подзвонити. Та стара негайно заперечила:
– Не треба! Не турбуйте їх.
Петрівні стало гірше, їй викликали швидку та все ж додзвонились до дітей. І виявилось багато сумних речей, які Петрівна сусідам то не розповідала.
І син, і дочка, давно в гості матір не кликали, бо хто з ремонтами, хто з переїздом справи вирішує. Часу не було.То вони у відпустці були, то самі у гості поїхали. Так на Великодень і свята різні до неї телефонували, вітали. Просто бачились рідко. А подарунки ці всі…Обманом були..Сама собі Петрівна їх і купувала. ..А казала, що діти. Вигородити їх хотіла. В кращому світлі перед народом поставити. Та для чого? Мабуть, боялась, щоб не засміяли її в селі. Мовляв, ти он скільки в них вклала, горбатилась усе життя, а вони тобі що?
А сусіди таки не сміялись. Плакали..Коли в останню путь її проводжали. І дати приїхали, теж плакали. Дивились на усі ті куплені мамою речі і плакали. Та змінити нічого вже не могли.
От так от буває. Не варто нікому заздрити, бо ми не можемо знати, що і як насправді відбувається в інших людей. Чужа сім’я, як то кажуть, темний ліс.
Чи шкода вам Петрівну? Як гадаєте, вона заслужила хорошого ставлення від дітей?
Я була заміжня за Сергієм недовго. Спочатку мені здавалося, що все буде нормально. Але дуже швидко я зрозуміла, що в нашому шлюбі нас було троє. Я, Сергій і його мама Марина Борисівна.
Колись у мене була сім’я: ми з першою дружиною Ірою виростили доньку, купили квартиру, жили спокійно. Але потім у моєму житті з’явилася Поліна, і я все зруйнував.
Я ніколи не думала, що в нашій родині тема онуків стане такою дивною. У нас усе було навпаки. Мій чоловік Ігор дуже хотів онуків. Постійно казав, як водитиме їх на рибалку, як збудує на дачі будиночок, як вчитиме всього.
Я з Денисом була багато років. Познайомилися ще в університеті. Я сама до нього тягнулася, допомагала з навчанням, завжди була поруч. Потім переїхала до нього, і якось так вийшло, що я все тягнула, а він просто жив поруч.
Я все життя була дуже близька з мамою. Вона виховувала мене сама, про батька я майже нічого не знала. Для мене мама завжди була найріднішою людиною. Ми часто бачилися, гуляли у вихідні, ходили в кіно, могли просто пити чай і говорити про все.
Я виросла в сім’ї, де спокій був рідкістю. Батьки любили гулянки більше, ніж тихе домашнє життя, а мене часто рятувала бабуся. Коли в домі не було грошей, все було більш-менш тихо.
Колись я й сама не вірила, що можу опинитися в такій історії. Завжди засуджувала жінок, які зв’язуються з одруженими чоловіками.А потім у моєму житті з’явився він.
Я з чоловіком разом уже багато років. У нас є донька Оля, звичайна сім’я: робота, дім, школа, постійні витрати. Зайвих грошей у нас ніколи не було. Зі свекрухою в мене наче й не було відкритої війни.
Гості – як риба, на 3 день починають погано пахнути. Так можна сказати про кожну гостину моєї свекрухи. Та, на щастя, я зуміла зробити так, що Ольга Дмитрівна раз і назавжди забула до нашої квартири дорогу!
14 прийомів, які допоможуть вижити в смертельно небезпечній ситуації
10 речей, які ніколи не зробить доросла жінка заради чоловіка
Ось чому жінці насправді не потрібні шлюб і стосунки
Розчин з дріжджів: полийте ним свої рослини і ваш урожай збільшиться!
«Після весілля все вляжеться», — написав майбутній чоловік доньки іншій жінці, поки я несла коровай до зали.
Я довго жила з відчуттям, що ми з чоловіком ніби б’ємося головою об стіну. Працюємо обоє багато, втомлюємося страшенно, а толку ніби й немає. Жили ми вшестеро в одній квартирі: я, чоловік, син, мої батьки і бабуся.
Минуло вже 12 років відтоді, як не стало Юлі. А я все одно не міг відпустити той день. Мені вже тридцять, я живу в місті, працюю, а всередині все стоїть на місці.
Якби не важка хвороба чоловіка, я б ніколи знову не була щасливою…
Доля України: останнє пророцтво мольфара Нечая
До нас приїхала моя мама з села. Тільки ми з нею зайшли в квартиру, як чоловік мені каже – нехай теща їде до своїх родичів. Я зібрала свої речі і поїхала разом з мамою
