Ліда вийшла рано заміж. Їй було шістнадцять, коли вони побралися з Григорієм. Незабаром у них народився син. Назвали Артемом. Не легким було їхнє життя, але без труднощів нікуди. Чоловік багато років служив, а потім пішов у відставку.
Коли Артему виповнилося 18 років йому прийшла повістка. Ліда багато плакала і просила Григорія щось з цим вдіяти, мовляв, колишній полковник повинен мати якийсь вплив. Та нічого не вдієш, синові довелося піти у десантні війська. Батько лише домовився про те, щоб служба проходила якомога ближче додому.
Раптово розпочалася війна. Артема також забрали. Важко було Ліді. Ночей недосипала і чекала на кожен лист сина. Він розповідав про те, як у нього справи. Розказував, що зустрів в таборі Ніну, молоду медсестру, від якої пахло польовими квітами. Закохався. А потім прийшов інший лист із сумною звісткою. Артема похоронили. Матір змінилася до невпізнання. Батько також посивів й спохмурнів.
Одного дня у їхню квартиру подзвонили. На порозі були двоє невідомих чоловіків. Бандити. Один з них поставив Григорія перед фактом:
– Ось документи, які ти маєш підписати. Оформлюєш квартиру на мене і тихенько зникаєш у невідомому напрямку. Зрозумів?
Чоловік багато встиг пережити, але це було останньою краплею. Серце не витримало. Зупинилося. Григорій впав додолу. Тим часом Ліда не розгубилася. Тремтячими руками жінка вхопила пістолета, який був захований в кухонній шухляді. Вона вистрелила в стелю, щоб показати усю серйозність своїх намірів. Непрохані гості забралися геть.
– Григорію, тримайся! Яка ж біда! – голосила жінка, набираючи номер швидкої допомоги.
Та було пізно. Чоловік помер. Медики лише константували смерть. Ліда поховала Григорія, але й це вона змогла пережити.
Жінка влаштувалася в місцеве кафе прибиральницею. Оскільки зарплатня була невисокою, то довелося продати квартиру. Цього їй було достатньо, щоб зводити кінці з кінцями. Одного разу до неї підійшла незнайома дівчина з дитиною на руках.
– Добрий день. Перепрошую, а ви Лідія Іванівна?
– Так… – стурбовано відповіла жінка.
– Знайомтеся. Це Павло. Павло Артемович… – невпевнено відказала незнайомка.
У голові запаморочилося. Ще мить і Ліда лежала на землі, втративши свідомість. До тями вона прийшла у лікарняній палаті.
– Дівчино, хіба ви не розумієте, що до пацієнтки не можна? – почула вона голоси з коридору.
– У неї окрім мене більше нікого немає! – не вгавала та.
Раптом Ліда усе згадала, зірвалася з ліжка і вийшла з палати.
– Ніно… – прошепотіла вона і кинулася в обійми незнайомки.
Виявилося, що Ніна завагітніла від Артема ще тоді, на війні. Вони з Лідою обоє пережили болючу втрату хлопця. Молодій дівчині з дитиною на руках було не легко. Вона повернулася додому, але батьки не прийняли її. Довелося шукати підробіток то тут, то там. А потім…Потім Ніна наважилася знайти бабусю Павла. Це змінило життя обох жінок. Після цього вони стали буквально нерозлучними.
Хлопчик пішов слідами батька. Він також відслужив, хоча Ліда всіляко відмовляла його від цього. Через багато років бабусі не стало. Павло Артемович подбав про те, щоб вона спочивала поряд з його батьком і дідусем.
Чи сподобалася вам ця історія?
