У мене біля дому був невеликий город. Там росли ще гарбузи. Завтра передавали приморозок. Тому мені довелось іти збирати їх сьогодні, попри зливу, яка ішла цілий день.
Та такі великі вродились цього року гарбузи – і не знала, як з місця їх зсунути!
Ті, що були менші почала носити прямо у будинок, на веранду. Місця там було багато, тому складала їх у тепло.
А шість величезних гарбузів я докотила до теплиці. Там вони постоять якийсь час, але все ж забрати їх у дім потрібно! А як це зробити, я й уявлення не мала. Помічника шукати чи що?
Відстань від городу до будинку була десь 60 метрів. Для мене це багато. І дотягнути той гарбуз точно не під силу!
Де ж мені знайти дужого чоловіка, який би згодився допомогти? Це не так вже й просто! Навіть за гроші не кожен згодиться. Чи бігати по сусідах з таким дивним проханням?
Якщо чоловіки ще би погоджувались, то жінки їхні очі би мені дряпали!
– Чому це мій чоловік має спину надривати коло ваших гарбузів? В нього своє роботи вдома повно! – відповіла мені якось Катька, сусідка моя.
Та й село у нас невеличке, люди говорити почнуть, плітки пускати, що от Васька (чи Петька, не суть) до Тетяни ходить гарбузи збирати, а вона йому за ого, чим відплатить! Знаю, точно так би казали!
Тому чоловіки соромляться і уникають лишніх скандалів і інтриг у свою сторону.
Єдині, хто мені допомагають, це сусідські хлопці. Вони мені, як сини. Допоможуть, що я їх попрошу, а їх нагодую і чаєм напою та ще й грошей заплачу.
Вони хлопці міцні. Та й працьовиті, усе вміють робити! Натішитись ними не можу. Хороших Галя синів виховала!
Можливо, мені потрібен один чоловік, який буде поруч завжди? Чоловічі руки в домі, як то кажуть?
Та я б і не проти? Тільки от де їх знайти то? Надійні, роботящі, порядні?
Якось я стояла на городі, моркву сапала. До мене Петро, односельчанин, підійшов. В коханні признаватись почав. Мовляв, у мене до тебе почуття вже давно!
– А траву мені вздовж паркану скосиш? – спитала я. Ну любов потрібно вчинками доводити, а не пустими словами. А ви, уявляєте що? Петра, як вітром здуло. Більше за почуття до мене не говорив. Лиш вітався і йшов собі далі.
Ставались і схожі випадки. Чоловіки все на “чашку чаю” просяться, а як до роботи, то немає нікого.
А хіба мені того на старості років потрібно?
А які б ви дали поради жінці? Як їй бути самій з господарством?
