– Бабусю, привіт! Я прийшла зварити тобі суп. І продуктів свіжих принесла, – гукнула я з порогу.
– Я прекрасно розумію, чому ти продовжуєш ходити до мене в гості. Але зразу попереджаю, що квартиру свою тобі не віддам! Вона дістанеться братові, а ти шукай чоловіка нормального. Бо твій голий і босий Ванька скористається тобою, а потім приведе сюди якусь вертихвістку! – у відповідь сказала бабуся.
Зрозуміло, брат з нею вже встиг поговорити. Та байдуже на ту квартиру, а от стареньку шкода. Знаючи характер і натуру брата, він миттю викине бабусю з дому.
– Що ж ти таке говориш? – спробувала спокійно відповісти я. – Мені все одно кому ти залишиш своє майно. Я тебе люблю, тому доглядаю за тобою. Краще скажи, з чим тобі суп варити?
– Я хочу борщ, – буркнула старенька. – А ти завтра теж прийдеш?
– Мабуть, ні. Маю справи. А от післязавтра буду. Тільки ти мені напиши, що тобі купити.
– Просто так купиш і прийдеш? – недовірливо перепитала бабуся.
– Так, а що дивного?
– Дивно, що ти не ображаєшся на мене через квартиру, – зауважила старенька.
– Ти далі за своє? Мені важливо, щоб з тобою все було гаразд. Решта – дурниці.
Я пішла на кухню готувати обід. Дорогою вирішила перевірити телефон, а він виявився вимкнутим. Від старості почав глючити. На новий шкода, тому доводиться якось справлятися. Ввімкнула і побачила декілька пропущених дзвінків від Вані, мами і навіть Вадима.
Особливо мене зацікавив дзвінок від брата. І що йому треба? Вирішила одразу перетелефонувати.
– Яка ж ти підступна! – почав кричати Вадим. – Вдавала з себе таку безкорисливу, а сама захапала квартиру бабусі! А в мене, між іншим, дружина вагітна. Ми сподівалися, що зможемо в неї оселитися. І що накажеш нам тепер робити?
– Не розумію, які до мене взагалі претензії? – не могла второпати я.
– Продовжуєш грати свою роль невинної дівчинки? Мені баба сьогодні сказала, що переписала квартиру на тебе! – заволав брат.
– Потім поговоримо, – перебила його я і кинула трубку.
Повернувшись у кімнату, я сказала:
– Бабусю, а ти нічого не хочеш мені розказати?
– Та ні, – спокійно відказала старенька без жодних докорів сумління.
– Я щойно говорила з Вадимом. Він сказав, що ти квартиру мені залишила. І як це розуміти?
Бабуся махнула рукою, мовляв, сідай біля мене.
– Я просто переживала, що залишуся на вулиці без житла, якщо віддам свою квартиру комусь із вас. От моя подруга має сина, який за нею довго доглядав, а коли отримав бажані документи, то прогнав стару геть з дому. Я не хотіла, щоб зі мною така ж історія трапилася. Сказала Вадимові, що переписала квартиру на тебе, а він як розкричався, – зі сльозами договорила бабуся.
– Та чого ж ти плачеш? Я вкотре повторюю, що мені не потрібна твоя квартира. Я буду просто так за тобою доглядати, – сказала я і обійняла стареньку.
Я вдихнула запах бабусі, який нагадував цвіт бузку. Це змусило мене згадати дитинство. Однак тоді бабуся обіймала мене і заспокоювала, а тепер навпаки. Як же все змінилося!
– Ти не думай зі мною сперечатися, бо квартира однозначно дістанеться тобі, – відказала старенька. – Я не хочу, щоб ти в чужому домі шукала щастя.
Мені прикро, що в нашому світі трапляються такі ситуації, коли старенькі люди опиняються на вулиці без даху над головою. І боляче від того, що на таку підступну зраду здатні рідні люди! Бережіть своїх близьких і цінуйте їх, поки у вас є така можливість. Не забувайте, що одного дня і ми будемо на їхньому місці.
Чи правильно вчинили бабуся?
