Після заміжжя я переїхала жити до чоловіка. Його батьки мали велику спальню, а нам виділили меншу кімнату. Вони одразу дали мені знати, що на більше я можу не сподіватися. Тим часом зовиця була переконана, що ми і маленького приміщення не варті. Адже раніше це була її кімната, а через нас вона переїхала на балкон, де їй обладнали комфортне місце.
Щоб уникнути конфліктних ситуацій, я пропонувала нам помінятися місцями. Та чоловік не хотів, щоб ми були на видному місці. Натомість його сестра мала готуватися до іспитів, а для цього їй потрібна була тишина і спокій. Саме тому вона проводила багато часу в нашій спальні. Я ж не могла ні прилягти, ні відпочити протягом дня.
Так тривало декілька років. Згодом зовиця повідомила, що збирається заміж. Спочатку я зраділа цій новині, але моє щастя тривало не довго. Дівчина разом зі своїм нареченим переїхала в батьківський дім. Вона стала ще більш нестерпною, а коли народилася дитина, то постійні крики не закінчувалися.
Через деякий час сестра чоловіка вирішила переїхати в Америку. Вона забрала з собою усе цінне, що було в домі. Чоловік спробував натякнути, що вона могла б хоч щось і йому залишити, але ці слова сестриця пропустила повз вуха.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
З того часу свекруха регулярно раз в три місяці їздила в Америку. Я обожнювала цей період, адже могла насолоджуватися тишею в домі. Так тривало ще 30 років. За цей час зовиця лише раз приїжджала додому, мовляв, провідати хворого батька. Та коли не стало ні його, ні матері донька не приїхала навіть на прощання з ними. І не дивно, адже вона була зайнята прогулянками Європою і дорогим шопінгом. Зрештою, мені було байдуже на це.
Зовиця згадала про рідню і батьківський дім лише тоді, коли у неї розпочалися проблеми в сім’ї. Тоді вона вирішила приїхати на місяці в гості, щоб відпочити і набратися сил. Це затягнулося на пів року. Зрештою вона вирішила залишитися з нами назавжди. Попри те, що вона стала основною причиною сварок між мною і чоловіком, було ще багато нюансів.
Дівчина продала все цінне, що у неї було. Вона навіть хотіла забрати у мене перстень з рубіном, який мені дістався від свекрухи. Але коли побачила, що там малий камінь, то швидко передумала його брати.
Ось так зовиця залишилася без грошей і сім’ї. З чоловіком вони розлучилися, а її власні діти не хочуть з нею спілкуватися.
Прикро, але в житті так буває. І це вкотре доводить, що ми отримуємо по заслугах. Не дарма кажуть, що посієш – те пожнеш.
А що ви думаєте з цього приводу?
– Замки я вже змінив. Свої гроші несеш не в дім – живи там, куди їх носиш. Надя навіть пакет на підлогу не поставила. – Відчини двері ширше. Це, між іншим, і моя квартира.
– І не брешіть мені про лелек, – сказала сусідська мала, стоячи в нас у коридорі в гумових чоботях. – Лелека важить чотири кіло. Немовля – теж. Ви б самі себе на шиї донесли?
– Я йду. Не шукай. Доньку забери сам. З тобою їй буде краще. Записка лежала на столі поруч із недопитою кавою. Іван перечитав двічі. Потім набрав Таню. “Абонент поза зоною”.
– Приспати. – Що саме? – Його, – жінка смикнула повідець. – Поки не пізно. Цуценя стояло біля її чобота і гризало край моєї штанини. Хвіст ходив, як двірник по льоду.
– А я все хотів спитати: чому ти досі в прибиральницях? Лариса ж кликала в оператори. Там і чистіше, і платять більше. – Бо в операторів зміни жорсткі. А в мене Соня.
Віра подзвонила в двері й одразу прибрала усмішку з обличчя. Двері відчинила жінка в домашній футболці, за її спиною десь у квартирі сміялася дитина. – Ви до кого?
– Ти серйозно подаєшся на геохімію? – мама кинула на стіл роздруківку з балами. – З такими результатами на біологію не йдуть тільки дурні. – Значить, буду дурною.
– Олено, привіт, доню, – батько сказав це так тепло, що Інна навіть усміхнулась. – Це Інна. Тиша. – А… ну, привіт. Як ти? – Нормально. Ти ж дочці дзвонив, не мені.
– Ти що робиш? Постав його. Рудий пес завмер біля бака. У зубах – мокре сіре кошеня, дрібне, аж прозоре від холоду. – Воно твоє? – буркнув пес, не озираючись. Чорна кішка сиділа під навісом кіоску.
– Максиме, ти серйозно покликав їх усіх? – Це ж виписка. Мама образиться. – Я після пологів. Я ледве стою. – Вони на п’ять хвилин. Біля входу в пологовий уже стояли шестеро.
– Ти серйозно купив квиток на ті числа зі сну? – Купив. А що? – Нічого. Просто смішно, що ти називав мене дурепою за гороскопи. Максим поклав телефон на стіл і мовчки показав фото екрана.
– Дмитре, твоя черга. Він узяв мікрофон, глянув на Олену, потім – кудись у зал. – Олено, ти добра. Занадто добра для мене. І тому я не хочу починати шлюб із брехні.
“Вибач. Я йду. Я покохала іншого. Дітей лишаю тобі. На розлучення подам сама”. Олексій перечитав смс тричі. Потім ще раз. Того ж вечора подзвонив матері. – Мамо, Катя з Дімкою в тебе?
Телефон пискнув, коли Марина стояла біля каси. “Списання: 118 грн. Кава-Арабі”. Вона ще не встигла забрати стаканчик, як Стас подзвонив. – Ти серйозно? – Стас, я з Тімом на вулиці, він ревів, я замерзла.
– Мамі на день народження ти купив каблучку, а мені – каструлю по акції? Андрій навіть не підвів очей від кави. – Не “по акції”, а хорошу. Німецьку. – О, ну тоді я зворушена.
– Ти серйозно міняєш замки? – Серйозно. Марина поставила пакети на підлогу. – Мамо, там діти. – А тут моя квартира. – Ти ж дала нам ще тиждень. – Я дала п’ять місяців.
– Це хто в тебе, Галино Іванівно, пакети тягає? Нова доглядальниця? – Це моя онука. – Онука? Та не сміши. Твого сина ти двадцять років людям “вигнала”. Тепер і онука знайшлася?
– Ви Люба Сагайдак? – Ну я. – Я від юриста. Квартира на Троєщині. Після Поліни Кравець. Вона все заповіла вам. – Мені? – Вам. Ви єдина в заповіті. Люба мовчала так довго, що в слухавці перепитали: – Алло?
– Руки помий. І одразу за стіл, – Оля усміхнулася так, що Борис навіть куртку не зняв. – Що зламала? – Нічого. – Скільки треба? – Не гроші. – Тоді ще гірше.
