Мене звуть Олена, мені 45 років, і я недавно вийшла заміж вдруге. Мій новий чоловік, Ваня, є дуже хорошою людиною, і поруч з ним я почуваюся дійсно щасливою. Однак, всі мої друзі та родичі відвернулися.
– Чого тобі в такому віці шукати собі чоловіка? Чи зовсім втратила розум, ти подумала про сина? – дорікали мені всі в один голос.
Але моєму сину Олексію вже 25 років і він має свою дружину та маленьку дитину.
Я не можу сказати, що у мене гарні стосунки з невісткою Ілоною, вона часто поводиться недоречно. Проте, після весілля я дозволила молодятам жити у мене, доки вони не зібрали достатньо грошей на своє житло.
Проте, це “спільне життя” почало мене дратувати. А син відмовляється переїжджати.
– Тут є й моя частина майна, тому або продай квартиру й поділи гроші, або не починай цих розмов! – заявив син.
Ця квартира була успадкована від моєї бабусі Стефанії. Тоді мої батьки не проявляли особливої уваги до мене, вони постійно працювали, а старенька бабуся доглядала за мною. Іноді мені здавалося, що вона заміняє мені весь світ. Ми проводили багато часу разом, гуляли у парку, бабуся забирала мене зі школи та допомагала з уроками. Навіть на випускний мої батьки не прийшли.
Пізніше я навіть переїхала жити до неї в цю велику трикімнатну квартиру, оскільки мій університет був поруч. Я вирішила, що хочу стати медсестрою. Моя бабуся Стефанія була дуже горда моїм вибором і підтримувала мене у всіх моїх зусиллях. Вона була моїм найближчим другом і наставником.
Після закінчення університету я отримала роботу в одній з місцевих лікарень. Робота медсестри була важкою, але дуже мені подобалась. Я мала можливість допомагати людям у найважчі моменти їхнього життя, і це приносило мені велику радість.
Проходили роки, я познайомилася з Олегом, моїм майбутнім чоловіком, і відчула, що знайшла свою сім’ю. Згодом у нас народився синочок.
Але після років щасливого шлюбу Ваня помер від раптової хвороби. Я залишилася сама з Олексієм і була вкрай важкою ситуацією. Бабуся Стефанія померла кілька років тому, і я стала єдиним власником квартири.
Олексій не мав стабільної роботи і фінансових засобів, тому він продовжував жити зі мною. Я підтримувала його, старалася допомагати з пошуком роботи і підтримувати його морально. Але часом це ставало непомірно важко.
Мої друзі та родичі знали про мою складну ситуацію, але вони все одно дивилися на мене з осудом. Вони вважали, що я не мала права зберігати квартиру для себе, коли у мого сина немає власного житла. Ці розмови та дорікання почали псувати наші стосунки і вносити напругу в моє життя.
Я познайомилась з Іваном, дуже хороший чоловік. Він був розлучений. Дітей не мав, але жив на орендованій квартирі. Тому я запропонувала йому переїхати до мене. А тепер от син таке говорить!
– Дивися, яка нахабна. Поміняла рідного сина на молодого коханця, – пліткували про мене син з невісткою.
І так ми вже живемо третій місяць, навіть не розмовляємо один з одним. Що робити далі – поняття не маю. Хочу, щоб у мене були чудові стосунки з сином.
На вашу думку, хто не правий у такій ситуації? Що б ви порадили зробити пані Олені?
