Нещодавно зустрівся зі своєю колишньою однокласницею. Стільки років минуло. Розговорилися. Згадали, як колись усе було. Поділилися сьогоднішніми здобутками.
Знаєте, Оксана була з тих дівчат, за якими бігають усі хлопці школи. Красива, хоч воду з лиця пий. Стількох кавалерів їй приписували, що ніхто й не сумнівався, що сім’ю створить доволі рано. Але минуло 20 років, а вона й досі самотня. Питаю, що ж так усе склалося. Вона лише плечима стискає.
– Давно вже всі наші однокласниці заміж повиходили: дітки, чоловік. Лише я досі в дівках ходжу. Чому? Та й сама не знаю. Чоловіків довкола повно – вибирай, якого хочеш. Але вибрати не так легко. Постійно чекаю чогось. Думаю, що буде кращий варіант. А воно все, як пісок крізь пальці.
Я й сам замислився. Оксані вже 35. Ні, не подумайте, краса її нікуди й не зникла. Втім, не вабить вона більше, як це колись було. Видно, коли жінка втомлена самотністю. Повірте, очі все видають.
Я побажав колишній однокласниці знайти своє кохання і ми розпрощалися. А думати про все це я так і не перестав.
Ось, знаєте, у житті завжди так. Ієрархічні поділи начебто ставлять на людині клеймо, приписують йому долю. А як складеться, так і піде далі. Таким, як моя подруга, потурають їхньою красою. На цьому фоні й вимоги до партнерів зростають. Чим більше вкладаєш у себе, тим більше вимагаєш і від інших. Ні, це дуже навіть добре, але має свої побічні дії. Починаєш перебирати, вагатися, чекати “кращих” варіантів. І в результаті тобі 35 і ти самотня.
Безумовно насолоджуватися життям можна й без сім’ї: круто проводити час з подругами, доглядати за собою, розвиватися, самовдосконалюватися. Але чи є це справжнім щастям?
Тому відомий усім вислів, що краще народитися щасливою, аніж красивою, виправдовує сам себе. Тож, напевне, важливіше шукати красу внутрішню, а тоді вже й на обгортку дивитися.
Чи відомі Вам випадки, коли щастя затіняло вроду?
Чи, можливо, Ви й самі належите до числа красунь/красенів?
Поділиться власною історією щастя.
