Десять років тому я поїхала на заробітки в Італію. Я тоді розлучилась з чоловіком, хотіла змінити обстановку, поїхала до подруги, знайшла там роботу і залишилась.
Вдома у мене був уже дорослий син. Тоді йому було 19 років.
Поки мене не було, Андрій одружився і народив двох дітей. Ми весь час спілкувались по відеозв’язку. Онуків вживу я ще не бачила, бо додому не приїжджала. Сину щомісяця відправляла по 1000 євро.
В Італії я доглядала за літньою жінкою і підпрацьовувала масажисткою. Як же я зраділа, коли це все закінчилось і я нарешті змогла повернутись на батьківщину, в рідний дім.
Коли я зайшла в квартиру сина, то одразу звернула увагу, який хороший у них ремонт. Ну, звісно, робили завдяки моїй допомозі і фінансовій підтримці.
Я обійняла Андрія, невістку і внуків. Була дуже рада поговорити з ними.
Я дітей похвалила, що гроші вони не на дурниці витрачала. Поділилась з ними своїми планами на майбутнє. Хотіла придбати квартиру, бо я не з порожніми руками приїхала. Не даремно я гарувала там стільки років. Також хотіла особисте життя налагодити. Я не проти, щоб біля мене був чоловік, як-не-як, а підтримка. Вже останні декілька років я спілкувалась з одним мужчиною у соцмережі. Ми не бачились, та плануємо.
Діти цьому зовсім не зраділи, не підтримали мене. Вони думали, що я приїду і віддам усі заощадження їм. Вони куплять собі більшу квартиру, а цю здаватимуть в оренду. Як виявилось, вони зовсім не працювали. Жили лише на ті гроші, які я висилала і далі хотіли так робити. Вже Бог зна, які ідеї в голові своїй придумали.
Та хіба я не маю право на спокійне щасливе життя? Не маю право зробити щось для себе?
Я по приїзду планувала жити у дітей, а в своїй старій однокімнатній квартирі робити ремонт, потім би продала дорожче. Та передумала після таких слів. Зараз з Василем робимо там ремонт і живемо одночасно. Ми таки побачились і вирішили, що нема чого зволікати і з’їхались. Зараз підшукуємо варіант квартири для купівлі.
З дітьми спілкуюсь не дуже часто. Шкода, онуків рідко бачу. Та думаю ситуація таки зміниться. Вчора невістка подзвонила і попросила з ними посидіти. Вона на співбесіду іде. Син також роботу шукає. Правильно, надходження припинились, то вони й заворушились.
Я повинна була так ще раніше зробити, а то вони зовсім не самостійні стали!
Як думаєте, правильно вчинила матір?
