Нещодавно я розлучився з дружиною. Це було важко для мене. Я перейшов багато різних стадій цього процесу. Та згодом змирився.
Проте мені стала цікава ця тема і від тоді я намагаюсь зрозуміти причину, через яку найчастіше розлучаються пари.
Найрозповсюдженішою проблемо, на мою думку, є бідність. Ніхто не хоче жити в злиднях. Жінки спершу мовчать, збирають в собі біль і образу, а потім вивалюють це на чоловіка. Хоча, він може і не розуміти, чому так сталось, адже все було нормально. Я заробляв 8 тисяч гривень в місяць, все було добре. Ніхто ні на що не скаржився. Однак жінки істоти непередбачувані. Сьогодні їм все добре, а завтра виявиться, що усе життя тебе вони терплять.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Проте є й інша сторона медалі. Чоловіки не прагнуть кращого. Вони стоять на місці.
Мій друг теж був розлучений. Втретє. В кожній сім’ї він мав по дитині. Платив аліменти – половину прожиткового мінімуму. Адже офіційно нігде не працював. Мав власний “бізнес” – перепродавав запчастини в інтернеті. Казав, що мало-помалу вийшов на дохід у 20 000 гривень.
– Чувак, та мені одному на все вистачає. Я он в Карпати їздив відпочивати, на масаж щодва дні ходжу. Життя кайф.
– Одному? Але ж у тебе троє дітей!
– Ну я їм виплачую по 2 тисячі, то мені ще й залишитись може!
– А чому б тобі не давати їм більше? По 5 тисяч на кожного. Чи хоча б теж звозити у Карпати, щоб діти гори побачили, натішились, награлись? – спитав його.
– Яких 5 тисяч? А я за що тоді житиму?
– Збільшуй свій дохід.
Тут я й зрозумів, що успішний чоловік примножує свої фінанси, він не зупиняється на одному місці. Бо тут і починається бідність. Якщо глянути на заробіток чоловіка з іншого боку, то він із заможного бізнесмена перетворюється на голодранця без грошей.
Я би радив чоловікам дивитись за тим чи забезпечені його діти, чи не потребують вони нічого, а вже потім вихвалятись дорогими покупками і поїздками.
Жити тільки заради себе, думати тільки про себе уже неможливо, коли ти створив сім’ю, а ще й не одну.
А що ви думаєте з цього приводу?
– І не брешіть мені про лелек, – сказала сусідська мала, стоячи в нас у коридорі в гумових чоботях. – Лелека важить чотири кіло. Немовля – теж. Ви б самі себе на шиї донесли?
– Максиме, ти серйозно покликав їх усіх? – Це ж виписка. Мама образиться. – Я після пологів. Я ледве стою. – Вони на п’ять хвилин. Біля входу в пологовий уже стояли шестеро.
Телефон пискнув, коли Марина стояла біля каси. “Списання: 118 грн. Кава-Арабі”. Вона ще не встигла забрати стаканчик, як Стас подзвонив. – Ти серйозно? – Стас, я з Тімом на вулиці, він ревів, я замерзла.
– Я йду. Не шукай. Доньку забери сам. З тобою їй буде краще. Записка лежала на столі поруч із недопитою кавою. Іван перечитав двічі. Потім набрав Таню. “Абонент поза зоною”.
– Ти серйозно міняєш замки? – Серйозно. Марина поставила пакети на підлогу. – Мамо, там діти. – А тут моя квартира. – Ти ж дала нам ще тиждень. – Я дала п’ять місяців.
– Ти серйозно подаєшся на геохімію? – мама кинула на стіл роздруківку з балами. – З такими результатами на біологію не йдуть тільки дурні. – Значить, буду дурною.
– Замки я вже змінив. Свої гроші несеш не в дім – живи там, куди їх носиш. Надя навіть пакет на підлогу не поставила. – Відчини двері ширше. Це, між іншим, і моя квартира.
“Вибач. Я йду. Я покохала іншого. Дітей лишаю тобі. На розлучення подам сама”. Олексій перечитав смс тричі. Потім ще раз. Того ж вечора подзвонив матері. – Мамо, Катя з Дімкою в тебе?
– Мамі на день народження ти купив каблучку, а мені – каструлю по акції? Андрій навіть не підвів очей від кави. – Не “по акції”, а хорошу. Німецьку. – О, ну тоді я зворушена.
– Руки помий. І одразу за стіл, – Оля усміхнулася так, що Борис навіть куртку не зняв. – Що зламала? – Нічого. – Скільки треба? – Не гроші. – Тоді ще гірше.
Задача, яку пропонують на співбесіді у Googlе. Не всі здатні з нею розібратись!
– Ти що робиш? Постав його. Рудий пес завмер біля бака. У зубах – мокре сіре кошеня, дрібне, аж прозоре від холоду. – Воно твоє? – буркнув пес, не озираючись. Чорна кішка сиділа під навісом кіоску.
– Дмитре, твоя черга. Він узяв мікрофон, глянув на Олену, потім – кудись у зал. – Олено, ти добра. Занадто добра для мене. І тому я не хочу починати шлюб із брехні.
– Тільки не починай з телефонів у перший день, добре? – Ігор кинув свій смартфон на рушник і пішов у воду. Олена всміхнулась: – Я взагалі-то твоя дружина, а не митник.
– Ви Люба Сагайдак? – Ну я. – Я від юриста. Квартира на Троєщині. Після Поліни Кравець. Вона все заповіла вам. – Мені? – Вам. Ви єдина в заповіті. Люба мовчала так довго, що в слухавці перепитали: – Алло?
Син-підліток постійно злився на маму: за те, що вона стара, і ім’я дала йому безглузде
– Ти серйозно купив квиток на ті числа зі сну? – Купив. А що? – Нічого. Просто смішно, що ти називав мене дурепою за гороскопи. Максим поклав телефон на стіл і мовчки показав фото екрана.
Віра подзвонила в двері й одразу прибрала усмішку з обличчя. Двері відчинила жінка в домашній футболці, за її спиною десь у квартирі сміялася дитина. – Ви до кого?
Оленка ледь стримувала сльози, щоб не заплакати. Ну хіба можна ось так вчинити зі старенькою матусею? Навіть нормального одягу не дали чи грошей. Просто вигнали, як кошеня
