Моє життя завжди нагадувало казку: чарівна і щира дружина, добрі і розуміючі батьки, а ще й робота моєї мрії.
Тепер, коли мені пообіцяли підвищення – я відчував себе на сьомому небі від щастя.
Я повідомив цю новину своїй Марині, а вже ввечері на мене чекала вишукана вечеря і ошатно накритий стіл.
Після усіх хвилювань, які подарував мені цей день, і ситної їжі, мене швидко потягнуло до сну. Коли я прокинувся вранці – усе було готове!
Випрасуваний костюм уже висів на шафі, мій дорогий парфум стояв на поличці біля косметики дружини, з кухні долинав запах смачного сніданку. Маринка подбала навіть про склянку води біля мого ліжка.
Я випив все до останньої краплі, опустив голову на подушку і подумав, як же сильно мені пощастило з дружиною.
Я не знав, що нова посада – це не лише купу можливостей і престижний статус, але й чимало нових обов’язків.
Довелося щовечора повертатися додому значно пізніше, ніж зазвичай.
– Любий, ну ти скоро? Вечеря уже на столі? – запитувала мене Маринка.
– Я буду десь за годинку. Ти поїж без мене…
Але вона так і не навчилася вечеряти без мене. Казала, що без моєї компанії їй не смакує. Заморювала черв’ячка трав’яним чаєм аж до мого повернення.
Вона ніколи не дорікала мені за пізні повернення, казала, що все розуміє і підтримуватиме мене стільки, скільки потрібно.
Золото, а не дружина!
Того вечора я заснув з думками про те, що безмірно щасливий. Ідеальна жінка поруч, ідеальна робота та посада. Ще би діток – ціни б моєму життю не було.
Бог знав усі мої бажання і завжди виконував їх.
Вже за кілька років у нас з Маринкою з’явилися близнюки.
Дім наповнився дитячим сміхом, пустощами і безтурботністю. Повертатися до нього хотілося тепер іще дужче.
Тим більше, на роботі мені пообіцяли призначити заступника, який допомагатиме з усіма справами.
Не знав я тоді, що ця “допомога” зовсім не піде мені на користь.
– Доброго дня! Я ваша заступниця – Олена Богданівна. Будемо знайомі.
– Добрий, – пробурмотів я, засмутившись, що доведеться тепер вести справи фірми із жінкою.
Та не минуло й кількох тижнів, як моя неприязнь переросла в зачарованість цією жінкою. Її голос, витончена фігура і вишукані вбрання змушували мене втрачати голову.
Я відчував, що розчиняюся в її чарах, тому мені довелося швидко від цього позбутися. Взяв відпустку і втік від своєї помічниці якнайдалі.
Поїхав з сім’єю на море.
Поки діти спали, ми з Маринкою сиділи під зорями на лоджії і пригадували собі веселі історії нашої юності. Я дивився на цю унікальну жінку і розумів, що вона та сама, єдина і неповторна. Але думка про те, що в місті на мене чекає вродлива помічниця не давала мені спокою.
Наступного ранку дружина сказала мені:
– Дмитре, я хочу піти до церкви. Сьогодні річниця мого батька. Треба помолитися до Бога, аби він зігрів там його душу.
– Я з тобою! – вигукнув я і помітив здивування на обличчі дружини, бо до церкви я дуже рідко ходжу.
Ми залишили дітей на аніматорів, переконалися, що вони будуть в безпеці і вирушили до храму.
Вартувало мені підійти до його дверей, як я відчув, що мені раптово стає дуже погано. Я сів на лавку біля церкви і намагався віддихатися. Якраз повз проходив священик:
– Не дають злі вороги наші тобі зайти до церкви, а ти пересиль себе. Спробуй, тобі одразу стане легше.
І таки справді було так. Я зробив зусилля над собою, зайшов до церкви, подивився на ікони і все зрозумів… Прошепотів про себе: “Дякую Тобі, Господи, за моє прекрасне життя”.
Повернувшись з відпустки, я вже не боявся зустрітися з Оленою Богданівною, бо більше нічого в ній мені не здавалося чарівним.
Вона не впоралася з виконанням моїх обов’язків, тому пішла за власним бажанням.
З того часу я більш на жодну жінку не поглянув так, як на свою кохану дружину Маринку, бо вона подарована мені самим Богом.
Чи сподобалася Вам історія?
Напишіть нам у коментарях на Facebok
Фото з відкритих джерел
