Один психолог сказав: «При кожній нагоді – беріть свою дитину за руку! Пройде зовсім небагато часу, і він зовсім перестане протягувати вам свою долоньку!».
Нам повернеться усе, що ми вкладаємо в наших дітей. Якщо ми їх оберігаємо і підтримуємо, то вони виростуть люблячими та турботливими, а якщо не приділяємо достатньо часу, то і в майбутньому не чекайте уваги та зацікавленості до вас з їхньої сторони.
Багато батьків допускають декількох помилок під час виховання своїх дітей, чи то через байдужість, чи через недосвідченість.
Наших дітей ображає, коли ми:
1. Не розуміємо.
У 13 років я вперше закохалася в однокласника Женю. Він добре вчився, але був розбишакою. Та в моїх очах кращих за нього не існувало. Однак він не відповідав мені взаємністю. Через це я приходила додому і плакала, а коли розповідала мамі про свої проблеми, то вона не розуміла мене. Натомість намагалася переконати, що це все дурниці, це несерйозно і скоро я про нього забуду. Такою реакцією вона мені нічим не допомогла і ніяк не підтримала.
2. Не підтримуємо.
Дитина справді зможе повірити в себе і у свої сили, якщо батьки будуть в неї вірити і говорити слова підтримки. Це буде надихати, мотивувати і окрилювати.
3. Порівнюємо з іншими дітьми.
“Ти нічого не вмієш робити, а от сусідські діти…”, – хто чув цю фразу хоч раз у своєму житті? Та цими словами батьки не змінять поведінку своїх дітей, а лише змусять їх відчувати ненависть до тих, з ким їх порівнюють.
4. Насміхаємося.
Моя сестра захворіла на вітрянку, коли їй було 3 роки. Традиційно, усе лице було вкрите зеленими плямками. Тому коли ми одного разу зайшли в магазин продавщиця засміялася і сказала: “Ви тільки гляньте, яка красуня до нас прийшла”! Не описати словами, яка злість мене охопила в той момент.
5. Ображаємо словами і вчинками.
Памятаю одну історію зі школи, коли я довго не могла розвязати домашнє завдання з геометрії. Ну не розуміла я її і все. За це батько вдарив мене по дупі. Можливо, це не було дуже боляче фізично, але морально мене цей вчинок дуже образив. Я ще довго не хотіла з ним після цього говорити.
6. Кричимо.
Від наших неконтрольованих криків, істерик і нервів діти лише злякаються, але точно не зроблять якісь висновки.
7. Ігноруємо їх.
Яскравим прикладом є дослідження одного японського вченого. Він взяв три зернятка і посадив в однакових умовах. Кожного ранку, коли він проходив повз перший горщик, то вітався з ним і говорив приємні слова. Поруч з другим горщиком він кричав і сварився. А третього просто не помічав.
То що сталося з паростками за місяць? Перший проріс, другий висох, а третій – зігнив.
Діти схожі на ці зернятка, а батьки пожинають з роками те, що самі виростили.
Тепер просто подумаєте про своє немовля, його щиру посмішку, маленькі кулачки і беззубий ротик. Він любить вас за те, що ви є і незважаючи на ваш настрій. Це викликає у вашому серці щось велике та ніжне. Заради цього маленького щастя ви готові на все.
Не забувайте про це і любіть своїх діточок.
А як ви виховуєте своїх дітей? Яких правил дотримуєтеся?
