– Нещодавно Сашко пішов у перший клас.Та я сама до останнього не знала, чи буде якась програма на перше вересня для школярів. От тільки тоді колишня свекруха ледь не щогодини телефонувала та запитувала, на яку годину їй прийти. Так рвалася до малюка на свято! А син біжить до неї в обійми та хвалиться новим телефоном, який тато купив спеціально для школи! – розповідає Галина своїй подрузі, яка прийшла до не у гості на філіжанку кави.
Зі своїм першим чоловіком Миколою дівчина розлучилася, ще коли малюку й рочку не було. Воно й не дивно – тоді пара ще навчалася в університеті, грошей було обмаль, а тут ще й така проблема, як вагітність. Тому хлопець провалив випробовування на батьківство. Хоча спершу все було добре, але у шлюбі вони прожили всього-на-всього декілька місяців. Вже минуло 7 років, а Коля досі живе зі своєю мамою у селі. Спільні друзі кажуть, що ніде не працює та й не горить бажанням взагалі шукати роботу – сидить у шиї бідної пенсіонерки та живе безтурботно. Тому про аліменти й мови не було. Телефонував до малюка один раз на рік – привітав з днем народженням і й на тому спілкування закінчилося.
– Хоча Коля ще той ледацюга, але його мама – пані Орися дуже добра жінка. Я бачу, як вона любить малюка. Могла інколи надіслати мені декілька тисяч гривень, телефонувала раз в тиждень й питала, як Сашко. Приїжджає на вихідні до нього на один день та гуляють разом. От нещодавно навіть допомогла нам купити новий портфелик та шкільну форму. Мудра бабуся, адже після розлучення сказала, що не буде від рідного онука відмовлятися та кидати нас напризволяще. А Миколі просто байдуже, його мало цікавить син. Я їй дуже вдячна за таку допомогу. Пам’ятаю, як вона могла нам надіслати з села домашні продукти, бо у мене ледь грошей на оренду квартири вистачало.
Зараз у Галі все в житті гаразд. Змогла закінчити навчання та отримати червоний диплом, згодом швидко зайшла хорошу та перспективну роботу. Рік тому познайомилася у спільній компанії друзів з Ігорем – тепер її чоловік. Він навіть не лякався, коли дізнався про те, що у дівчини є маленький син. Наступного дня купив йому нові іграшки та поїхав знайомитися. Декілька місяців тому вони почали жити разом та одружилися. Звісно, що свекруха була в курсі подій, адже одного дня приїхала у гості – а вдома нікого нема. Орися Михайлівна не знала нову адресу дівчини. Та й Ігор був не проти, що до Сашка приходить рідна бабуся.
– Саша підбігає до бабусі, вона його міцно цілує та обіймає. А син так гонорово витягає телефон та хвалиться – дивися, бабусю, що мені тато купив. А свекруха так глянула на мене здивовано та каже, що не знала про те, що Микола купив сину телефон. Ага, ну звісно. Це Ігор вирішив зробити такий подарунок сину. Малий вже давно його татом називає, але для свекрухи то було в новинку. Та коли син побіг з друзями на майданчик, то вона вже почала мені так докоряти, мовляв, чужого чоловіка татом називає! Немов це я винна у тому, що Коля не має жодного бажання хоча б раз приїхати до сина у гості.
Тоді пані Орися дуже образилася на колишню невістку та навіть не попрощалася. А вчора зателефонувала та попросила привезти онука в село на всі вихідні, адже той ще жодного разу у неї в гостях не був. Невже бабуся хоче від щирого серця залагодити провину свого сина чи просто намагається конкурувати з новим чоловіком? Галя нічого поганого не розказувала по біологічного тата, та й Сашко нічого не запитував про Миколу – у нього ж є Ігор!
– Я ще не знаю, чи є сенс пускати малюка до свекрухи в село. От дивина – раніше пані Орися не намагалася нас якою помирити з Колею, але як тільки дізналася про Ігоря то зразу змінила своє ставлення. Але хіба так можна? Тато навіть сто гривень за всі ці роки не надіслав малюку, хоча одяг, суміш та ліки – то забаганка не дешева. Нехай жінка приїжджає до нас у гості хоч на тиждень – я не проти. Але не хочу відпускати сина до неї у село.
На вашу думку, Галині варто подумати над своїм рішенням? Адже кожен заслуговує на другий шанс.
