Світлана одна з чотирьох сестер залишилась незаміжньою. Усі пороз’їжджались хто куди, а вона залишилась у батьківському домі. Тримала господарство: курей і кіз. Продавала яйця і молоко. Город садила сама, збирала і рідним відправляла – нехай смакують! А хліб який пекла! М’якенький, пухкенький – тільки зі столу щезав!
Сім’я її дуже любила. Хоч від людей Світлана наслухалась різного. Вони за своїми словами не слідкують.
Вона була повненькою, ніс, як бульба, губи тоненькі. За це завжди слухала купу образливих слів. Ніхто не вірив, що вона чоловіка собі знайде. З часом, вона сама вже у це не вірила.
Але, як то кажуть: людина припускає, а Бог керує.
Влітку, до сусідів Світлани приїхали майстри будувати альтанку. Жінка теж підкинула їм роботи: дах підлатати потрібно, сама з цим не впорається. Чоловічих рук таки бракує в хаті.
Один з майстрів погодився допомогти Світлані. Так вони і почали спілкуватись. Згодом з’їхались.
Чоловік був розлучений, дітей не мав. Зробив пропозицію. Світлана нарешті вийшла заміж. Хоч всі думали, що цього вже не станеться. В 41 жінка народила донечку.
Так щасливо і прожила двадцять років в шлюбі. Зараз дочка сама уже чекає дитину. Дід вже зробив дитячий майданчик в городі для внуків. Майстер на всі руки – годі й говорити.
– Золотце моє, втомилась? – питав чоловік свою дружину щовечора.
– Зовсім трохи – відповідала та, а посмішка не сходила з її обличчя.
Жодного дня поруч зі своїм чоловіком Світлана не відчувала себе некрасивою. Він не давав їй про таке думати. Адже завжди стверджував протилежне.
А ви вірите у долю? Недаремно Світлана так довго чекала на своє щастя?
