Очі Даші були на мокрому місці. Вона не хотіла, аби хтось її зараз бачив. Сіла на останнє місце в автобусі біля вікна і тихенько ридала.
З Дем’яном вона познайомилась тиждень тому. Бачились кожного вечора. Будували плани, мріяли про майбутнє. Хоч навчались вони в різних в містах, тому деякий час довелось би бути на відстані.
Вчора, перед від’їздом, дівчина дозволила хлопцеві більше, ніж просто поцілунок. А сьогодні про це жалкувала.
“Навіщо я з ним спала? Він ж отримав чого хотів, от йому і стало уже нецікаво. Дурна моя голова! “
Відпроваджувати її Дем’ян уже не прийшов. Даша вирішила: телефонувати не буде і страждати за ним не буде!
Пройшов місяць навчання, дівчина приїхала додому на вихідні. І гайда до Оксанки, своєї подруги.
– Розповідай. Що нового? – питає її Даша.
– Та нудно тут без тебе. Не могла дочекатись, коли ти приїдеш. Гуляти нема де і нема з ким. Всі пороз’їжджались.
– А зі знайомих нікого не бачиш?
– Та ні, не часто. А що?
– Могли б сьогодні кудись вийти. Я вже скучила за усіма. – не могла ж дівчина зізнатись, що хоче Дем’яну в очі безсоромні подивитись, дізнатись як він, чи знайшов собі когось.
– Я не проти.
Дівчата зідзвонились з друзями. Зустрілись у парку. Усі почали обговорювати загальні теми.
А Ліда, однокласниця Даші з насмішкою спитала:
– Дашуню, а що там твій хлопець? Класнючий він у тебе!
– Та нормально. Прямо таки хлопець. Зідзвонюємось інколи та й усе. Ми ж не весілля планували.
А Даша планувала: і весілля, і дітей, і довго та щасливо. Проте всі її плани пішли шкереберть.
Дем’яна вона так і не побачила. Досить. Пора забути це все.
Знову в дорогу. Знову навчання. Це добре. Буде на що відволіктися. Не думати. Не згадувати. Не ятрити собі душу.
Затримка. Даша з острахом зробила тест на вагітність. Хвала Богу, він негативний. Ще цього їй не вистачало.
Дзвінок. Підняла слухавку, а там голос, який вона давно хотіла почути.
– Привіт! Чому не телефонуєш? Куди пропала?
– Я? А ти? – ображено відповіла йому.
– Я запізнився тоді на твій автобус, на 5 хвилин не встиг. Ще й телефон загубив по дорозі. Подругу твою просив номер передати. Руденьку таку. Вона погодилась. То чому ти не дзвонила?
– Вона не передала.
Оксана. Подруга з дитинства. Не могла ж вона так вчинити. Це, мабуть, якась помилка.
Даша завжди була поруч, коли в Оксани щось ставалось, завжди прикривала її перед батьками і ніколи не заглядала на її хлопців. В них були різні смаки на чоловіків: Оксана зустрічалась із місцевими хуліганами, Даші такі хлопці були не до вподоби.
В них ніколи не було секретів одна від одної. Дем’ян став першою таємницею. Добре, що Даша нічого не розповіла про нього Оксані! А так хотіла! Про те, що він у неї перший, проте, як вона страждала. Але вона мовчала і тримала це у собі.
– Тепер це уже не важливо. Головне, що зараз ми можемо спілкуватись. Я радий цьому!
– А як я рада! Вибач, але я трохи шокована від вчинку Оксани. Не вкладається у голові, як вона могла так зробити
– Я вважаю, що тобі варто знати про те, що вона до мене клинки підбивала. А тебе принижувала переді мною. Але я ж знаю, яка ти! Мені вона не збреше. Думай сама, але я вважаю, що краще триматись осторонь від таких друзів.
– Важко це визнавати, але, коли одне знаходиш, інше втрачаєш – промовила Даша.
Радіти цьому чи плакати?
Чи правий Дем’ян? Варто спілкуватись з такими подругами?
