Пам’ятаю, як у мене тремтіли руки, коли я відкривав конверта. Декілька місяців тому не стало мого батька. Однак, мене чекала справжня несподіванка – виявляється, що тато заповів свою хату сестричці також. Тобто тепер я повинен ділити спадок зі своєю молодшою сестрою Аліною. Але вважаю, що це несправедливо.
Одразу після закінчення школи Аліна поїхала на навчання до столиці. Завжди мріяла вибратися з села, адже казала, що тут у неї не буде ніякого щастя. За всі ці роки вона приїхала двічі – провести стареньких в останню путь, а на решту свят чи навіть дні народження просто телефонувала або ж писала смс-ку. Я весь час доглядав за хатою та городом. І тут одного дня до нас у гості приїхала Аліна з маленьким сином.
– Ну привіт, брате! – радісно відповіла, немов всі ці роки ми так тісно спілкувалися.
Знаю, що у родині бувають якісь непорозуміння з родичами, хтось свариться за гроші, інші – за спадок чи будь-яку нерухомість, причин є сотні. Сподівався, що зі мною ніколи не виникне таких ситуацій та я просто спокійно житиму. Але це були просто марні сподівання. Тому настала моя черга з сестрою лаятися.
Аліна з самого дитинства росла пихатою та зарозумілою. Вона ніколи не допомагала батькам, мовляв, не хоче біля свиней поратися та навкарачки на городі стояти. Мріяла втекти до міста, там знайти багатого чоловіка та проводити весь час у салонах краси. І хоча ми жили дуже скромно, але не бідували, в холодильнику завжди було багато домашніх продуктів, у коморі – мішки картоплі, ще й матуся робила смачні консервації.
Ось сестричка після закінчення школи зібрала всі речі, навіть з нами не попрощалася та потайки втекла до Києва. Як там складалася її доля – не знаю. Не хотів з нею спілкуватися після такого вчинку. Тільки знайомі з села розповідали, що бачили часто Аліну у компанії старших чоловіків, вони разом сиділи у ресторані. Всі були у чорних костюмах, немов дійсно справжні бізнесмени. А потім взагалі мій однокласник розповів, що сестра швидко вийшла заміж. Правда, нас не покликала – соромилася звичайних родичів з села до міської еліти посадити.
А я залишився у селі. Допомагав батькам по господарстві, розбудував хату, займався полем та господарством. І був поруч до останнього дня батьків на цьому світі. А ще паралельно займався власним бізнесом – виготовляв меблі. Спершу все починав сам, у гаражі зробив невелику майстерню. Ну а потім стало так багато замовлень, деякі клієнти навіть з сусідніх міст та областей приїжджали. Тепер у мене була ціла бригада майстрів, мої помічники.
Справа була прибутковою, я поклав нову бруківку біля хати, поставив ковані ворота й паркан, дружина посадила багато гарних квітів у саду. Ну просто справжній замок, а не хата, чесно. Скільки грошей було вкладено та сили – не передати, але зате вдома було затишно, я ще й ремонт зробив. Добудував другий поверх, провів Інтернет та телебачення. А сестра взагалі сюди не те, що ні копійки не вклала, а навіть просто у гості відмовлялася приїхати.
І ось стоїть на порозі та посміхається. Водій розвантажив всі її речі, Аліна вже краєм ока оцінювала все господарство.
– А що це ти раптом вирішила так приїхати? Що це за такий сюрприз неочікуваний?
– Батько переписав половину хати на мене. Так що я тепер тут господиня. Змирися, братику, інакше я тобі влаштую тут райське життя!
Тут я був просто безсилим. Дійсно, у документах тато зазначив мене та сестру за спадкоємців. Судитися з нею марно, все одно програю цю справу. Вирішив домовитися по доброму, пропонував навіть відкупити частину хати та ділянки, але сестра була невблаганною. Раділа, що приїхала на все готове.
– Тато залишив мені половину хати. Я нікуди не поїду, навіть не проси! – вперто відповідала Аліна.
Під час чергової сварки я зопалу крикнув, що розберу весь будинок до цеглинки. Аліна подумала, що я так просто жартую або ж хочу її залякати. Однак, було дуже дивно – думав, що сестра погодиться на гроші та повернеться до столиці. Ну вона ж сама казала, що не хоче у селі жити. Але виявилося, що її чоловік прогнав геть. Адже сестричка не без гріха та бідний чоловік всі ці роки виховував просто чужу дитину. Тому Аліна так горою стояла за хату – залишилася без даху над головою. А хто захоче прийняти таку дівчину, ще й з малою дитиною на руках?
Ніколи б не міг подумати, що така, на перший погляд, абсурдна ідея зможе мене врятувати. Ніхто не сприйняв у родині мої слова про хату серйозно. Але я прокинувся з самого ранку, взяв інструменти та вибив дерев’яний ґанок. Аліна ледь не впала на землю, коли виходила на двір.
– Вибач, просто тимчасові труднощі, сестричко, – єхидно тоді посміхався у відповідь.
А потім взагалі відключив у ванній кімнаті гарячу воду. Якраз коли Аліна приймала ванну. Потім виніс з її кімнати новесенький телевізор, відкрутив ніжки у крісла та вимкнув опалення. Я ж за все платив гроші, тому маю повне право так розпоряджатися! Думав, що після такої війни сестра все-таки порозумнішає та погодиться переїхати геть. Аліна лаялася, погрожувала судом, але з’їжджати не збиралася. Тому через декілька днів будинок просто було не впізнати. Я навіть ворота ковані зняв та поскидав дерев’яні балки. Якщо сестра така розумна, то нехай сама господарює та доглядає за хатою.
Через місяць такого життя ми з дужною не витримали та переїхали геть. У нас була невелика ділянка, ми там збудували власну хату. Ще й поставили басейн, терасу, літню кухню та майстерню. Ну сестра так і залишилася жити у батьківському будинку. Знаю, що деякі колишні кавалери їй допомогли паркан новий поставити та воду увімкнули. Але господиня з неї просто жахлива – город у бур’янах, дах протікає, паркан косий, все подвір’я заросло травою.
А ось односельці розділилися на два табори. Деякі старі сусіди мене засуджували, мовляв, не гоже так робити з молодшою сестрою, бо ми ж родичі. А ось друзі мене підтримали.
– Правильно ти її провчив, – казали вони хором. Коли переїхав від Аліни, то аж дихати легко стало. Немов камінь з душі впав.
А ви підтримуєте такий вчинок хлопця? Чому?
