Поки я лежала в лікарні то наша з чоловіком квартира стала не нашою. Добру ж маю свекруху! Валентина Петрівна встигла переоформити її на себе навіть мене не попередивши. І тихенько прийшла мене провідати ніби я нічого не знаю. Та я сказала їй все, що думаю!
Два роки тому відійшла на той світ бабуся чоловіка. І заповіла свою квартиру моїй свекрусі. Валентина Петрівна одразу думала продавати її, щоб натомість купити дві квартири для сина і дочки.
Так вона і зробила. Продала її. Спершу купила квартиру для Віри, документи одразу були оформлені на зовицю.
Ну і настала наша черга. Проте ми з чоловіком не хотіли купувати однокімнатну. Нам мало її. Вирішили, що візьмемо кредит в банку і разом із грошима свекрухи купимо хоча б двокімнатну. Я вже навіть примітила кілька варіантів. Чоловіку теж подобались.
А потім я потрапила в стаціонар і не могла проконтролювати процес купівлі. Та й зрештою я вірила свекрусі, навіть думок не було, що вона оформить її на себе.
Коли я одужала і побачила в документах її ім’я, то мені відняло дар мови.
– А навіщо ви це зробили? – питала я не тямившись від люті.
– А що такого? Оформити на Андрія ви завжди встигнете. Вам і так є де жити, то чого перейматися? Я тут подумала, ви зможете квартирантів там поселити!
Мені не вкладалося в голові чому вона одразу не оформляла все на сина. Навіщо влаштовувати ці сюрпризи? Знала, що я хворію.
Тепер я кожного разу нагадую їй, щоб виправляла те, що наробила. А Валентина Петрівна ніби не чує. Вже хвалиться родині, що купила квартиру, знайшла квартирантів. Гроші нам за них не дає!
Ключі ми навіть в руках не тримали. І свого сина вона теж не слухає. Як нам з нею бути? Просити на колінах чи скандал влаштовувати? Ми всі дорослі люди.
Мене почав з’їдати страх, що ми в тій квартирі жити не будемо.
Як нам бути? Як достукатися до свекрухи?
