У Валентини Петрівни є двоє дітей – Мирон та Олеся. Вже давно не живуть разом, після школи роз’їхалися по містах на навчання. Зараз інколи провідують стареньку та приїжджають у гості з онуками.
Леся зараз живе в іншій країні, тому бачаться хіба на свята чи коли в дітей у школі канікули. А ось Мирон живе в сусідній області, всього-на-всього година їзди на машині – і ти вже вдома.
Пані Валя переживає за свою донечку. Все одно, що та вже доросла, має чоловіка та квартиру в іншій країні. Але ж поруч нема рідних. Ну і як вона там без матусі?
Ось, правда, син почав приїздити до старенької щовихідних. Вже другий місяць поспіль в п’ятницю ввечері привезе всю свою родину та в неділю ввечері повертається у місто. Інколи може допомогти матері по господарстві, адже у неї руки трясуться та не може довго стояти на ногах. Але так в нього відпочинок, він тут хоче насолоджуватися природою!
У бабусі є невеличка баня. Тепер там щосуботи збираються друзі Мирона та майже всі сусіди. А для них треба якусь гостину приготувати. От пані Валентина майже весь день біля плити крутиться, бо невістка не може – у неї манікюр, боїться його зіпсувати. Однак, з радістю піде у садок позасмагати чи у басейні поплавати. Думає, що без неї свекруха може впоратися на городі.
Звісно, що онуків бабуся також виховувала, адже батьки втомилися та хочуть собі просто відпочити декілька днів. Тому бабуся готувала їсти, одягала та купувала солодощі для них, хоча пенсія була мізерна, ледь на комуналку вистачало.
– А дітки так свою бабусю люблять, вже чекають, коли можна до неї у гості поїхати – казала невістка. Ну звісно, що її таке тільки тішило – могла скинути малюків на спину старенькій. Добре, що старший онук Миколка потоваришував з сусідськими хлопчаками та часто з ними у футбол на полі грає. А молодша онучка Маринка ще навіть ходити не вміє, тому бабуся часто носить її на руках.
Звісно, що Мирон не хотів повертатися додому з порожніми руками. Тому з ранку до ночі Валентина Петрівна на городі копала картопельку, збирала помідори й огірки, а ще у темний льох спускалася, щоб варення дістати. Домашні яєчка треба добре спакувати, щоб вони не розбилися, молочко та сметанку не забути. А син тільки поставив речі у багажник, розвернувся та поїхав. Навіть “дякую” не скаже.
Нещодавно Леся зателефонувала до матері:
– Ми тут хочемо квартиру купити, а не вистачає декілька тисяч доларів. Ще й на зло, чоловікові зарплату затримують. А кредит ми брати не хочемо, бо тут просто шалені відсотки.
У пані Валентини були деякі заощадження – якраз вистачило! Донька пообіцяла віддати борг. Але хіба буде жінка брати гроші у рідної донечки?
Але скоро про це дізналася невістка:
– Ось твоя мати така невдячна! Ми до неї щовихідних їздимо, а вона гроші твоїй сестрі віддає. Востаннє сама коли до неї у гості приїздила та чимось допомагала у господарстві?! Ось це так нахаба – у старої жінки гроші просити!
– Ну нічого. Якщо вона вважає, що нам допомагати не треба, то ми більше у село ні ногою!
Пані Валентина спекла улюблені пиріжки внуків, назбирала ягід з городу та купила ще цукерки. А сина нема.
– Мироне, а чому це ви до мене вже яку суботу у гості не приїжджаєте?
– А коли ти будеш нам допомагати грішми, то приїдемо. А зараз я не маю про що з тогою говорити! Можеш до внуків зателефонувати та через телефон з ними розмовляти. Але вони також не хочуть вже у село їхати!
Тоді бабуся довго плакала. Невже син весь цей час не помічав, як вона про нього турбувалася?
– Помідори та огірки можете собі залишити, у нас таке саме продається у магазині! Ваш город не вартує того, щоб з ранку до ночі там стояти й працювати. Але якщо ви доньку любите більше, ніж нас, то нехай Леся до вас приїжджає! – докоряла невістка.
Що б ви порадили пані Валентині робити у такій ситуації?
