Оленка зі своїм чоловіком Петром вже 10 років разом. Хороша дата, вирішили відсвяткувати олов’яне весілля у ресторані, запросили всю родину та друзів. А свекруха пані Антоніна зробила сюрприз – подарувала свою дачу, невеликий будиночок за містом. Однак, подружжя такому сюрпризу не зраділи.
– Будеш там вирощувати квіти, у тебе вдома вже місця нема, а там великі грядки! – посміхалася пані Тоня та простягнула ключі.
– Дякую – радісно удала жінка, хоча сама скривилася, як почула таку новину.
Олена та Петро звикли до міської метушні, вони навіть жодного разу сапу в руках не тримали. А всі кімнатні рослини – штучні квіти, стоять тільки для декору і не більше. Вони щовихідних з дітками гуляють у парку чи в зоопарку або ж кінотеатрі, адже у столиці є багато розваг.
– Ось у наших друзів котедж. Там і басейн, майданчик для діток, вдома все для комфортного життя – пральна машинка, душ, телебачення та Інтернет. Жодних помідорів чи огірків у теплиці, ну просто рай. Можна шашлики посмажити, на сонечку позасмагати чи фільм цікавий переглянути.
А дача свекрухи, м’яко кажучи, нагадувала сарай: висока трава, яку ніхто не косив давно, всюди бур’яни, старий паркан та дах протікає. Там багато робити, треба наймати бригаду, щоб все поремонтували, а це дороге задоволення. Та на дачі не те, що Інтернету чи супутникового телебачення не було, а води теплої! Важко у таких умовах жити. Однак, нещодавно свекруха розповіла один “секрет”.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
– Виявляється, що ця дача куплена в кредит та свекруха ще не всі гроші за будиночок віддала. Тому вона вирішила нам його “передарувати” і таким чином повісити нам на шию її кредит. Але зараз я працюю дистанційно, зарплату зменшили майже на половину. Ще й Петро потрапив під скорочення. Добре, що у нас є деякі заощадження, однак, ми не готові зараз ще витрачати стільки грошей на чужий кредит!
А пані Тоня образилася на сина з невісткою. Мовляв, вони такі невдячні, не хочуть жити на її дачі. Показово зібрала всі свої речі та переїхала туди. Однак, старенька ніде не працює, тому майже вся її пенсія йде на оплату кредиту, ледь вистачає на ліки та продукти. Ще й родичам розповіла про такий “поганий” вчинок рідних. Тепер всі на Оленку та Петра косо дивляться. Як вони посміли так образити стареньку жінку?
– Але у нас і так з головою вистачає проблем! Гроші, робота, квартира. Скоро зима, а як на дачі жити, якщо там навіть батареї нема, тільки старий камін? Теплої води нема, треба кип’ятити на вогні, дах протікає, підлога скрипить. Ремонт не встигнемо зробити. А ще кредит виплачувати? Ні, дякую, але ми не просили свекруху дарувати нам дачу. Могла вже на старості років хоча б трохи розуму мати. А вона таке утнула!
Часто кажуть, що головне не подарунок, а увага. Але зараз виходить, що Оленка з Петром ще мають багато грошей докласти, щоб старенький будинок до ладу привести. Однак, хіба свекруха хоча б запитала? Вони звикли до міста, а життя на дачі навіть не уявляють. Для них це не відпочинок, а справжня каторга. Ще й до міста далеко, а в них є малі діти. Поблизу нема навіть нормальних маленьких крамниць, а про великі супермаркети чи розважальні центри й годі говорити.
Хто не правий у цій ситуації? Що б ви порадили зробити Олені? Варто все-таки прийняти такий подарунок від свекрухи?
Я була заміжня за Сергієм недовго. Спочатку мені здавалося, що все буде нормально. Але дуже швидко я зрозуміла, що в нашому шлюбі нас було троє. Я, Сергій і його мама Марина Борисівна.
Колись у мене була сім’я: ми з першою дружиною Ірою виростили доньку, купили квартиру, жили спокійно. Але потім у моєму житті з’явилася Поліна, і я все зруйнував.
Я ніколи не думала, що в нашій родині тема онуків стане такою дивною. У нас усе було навпаки. Мій чоловік Ігор дуже хотів онуків. Постійно казав, як водитиме їх на рибалку, як збудує на дачі будиночок, як вчитиме всього.
Я з Денисом була багато років. Познайомилися ще в університеті. Я сама до нього тягнулася, допомагала з навчанням, завжди була поруч. Потім переїхала до нього, і якось так вийшло, що я все тягнула, а він просто жив поруч.
Я все життя була дуже близька з мамою. Вона виховувала мене сама, про батька я майже нічого не знала. Для мене мама завжди була найріднішою людиною. Ми часто бачилися, гуляли у вихідні, ходили в кіно, могли просто пити чай і говорити про все.
Я виросла в сім’ї, де спокій був рідкістю. Батьки любили гулянки більше, ніж тихе домашнє життя, а мене часто рятувала бабуся. Коли в домі не було грошей, все було більш-менш тихо.
Колись я й сама не вірила, що можу опинитися в такій історії. Завжди засуджувала жінок, які зв’язуються з одруженими чоловіками.А потім у моєму житті з’явився він.
Я з чоловіком разом уже багато років. У нас є донька Оля, звичайна сім’я: робота, дім, школа, постійні витрати. Зайвих грошей у нас ніколи не було. Зі свекрухою в мене наче й не було відкритої війни.
Гості – як риба, на 3 день починають погано пахнути. Так можна сказати про кожну гостину моєї свекрухи. Та, на щастя, я зуміла зробити так, що Ольга Дмитрівна раз і назавжди забула до нашої квартири дорогу!
14 прийомів, які допоможуть вижити в смертельно небезпечній ситуації
10 речей, які ніколи не зробить доросла жінка заради чоловіка
Ось чому жінці насправді не потрібні шлюб і стосунки
Розчин з дріжджів: полийте ним свої рослини і ваш урожай збільшиться!
«Після весілля все вляжеться», — написав майбутній чоловік доньки іншій жінці, поки я несла коровай до зали.
Я довго жила з відчуттям, що ми з чоловіком ніби б’ємося головою об стіну. Працюємо обоє багато, втомлюємося страшенно, а толку ніби й немає. Жили ми вшестеро в одній квартирі: я, чоловік, син, мої батьки і бабуся.
Минуло вже 12 років відтоді, як не стало Юлі. А я все одно не міг відпустити той день. Мені вже тридцять, я живу в місті, працюю, а всередині все стоїть на місці.
Якби не важка хвороба чоловіка, я б ніколи знову не була щасливою…
Доля України: останнє пророцтво мольфара Нечая
До нас приїхала моя мама з села. Тільки ми з нею зайшли в квартиру, як чоловік мені каже – нехай теща їде до своїх родичів. Я зібрала свої речі і поїхала разом з мамою
