Старенька бабуся Орися все життя провела у селі. А зараз вже ледь ходить, тому її син Ігорко забрав до себе у місто жити, адже ніхто не міг за нею доглядати. Ще й два роки тому згорів будинок, добре, що тоді Орисі не було вдома – поїхала на базар овочі з городу продавати. Ігор вирішив, що вже нема сенсу наново будувати хатину, тому старенька переїхала до міста.
Їй було важко звикнути до такого життя. Ось раніше вона прокидалася та йшла на город працювати, там завжди було багато роботи. А тут нема навіть місця на кухні. Подруг не мала у місті, тому почувалася самотньою серед рідні.
– Я краще поживу у своєї сусідки, вона також сама живе. Ми будемо разом господарювати в селі, вона ж не проти. – сказала бабуся.
Вона жила у кімнаті з молодшою онукою. Правда, її сусідки вже нема, не стало декілька місяців тому, і зараз у її хаті живуть далекі родичі. Просто не хотіли засмучувати стареньку. Вони були найкращими подругами, ще разом у школі товаришували. У Орисі є ще молодша сестра, але вона живе дуже далеко. Та і вже не пригадають, коли востаннє бачилися.
Інколи онучка сварилася з бабусею через різні дрібниці:
– Бабусю, у мене є багато подруг. Просто не обов’язково бачитися, ми спілкуємося у різних соціальних мережах, так набагато краще!
– Та хоча б один раз вони до тебе у гості прийшли, я щось солоденьке приготувала.
Орися бачила, що у сина проблеми з фінансами, адже чула їх розмову з дружиною. Намагалася хоча б якось допомогти у господарстві, але руки тремтіла та вона ледь ходила. Одного вечора підійшла до сина:
– Ігоре, ти не ображайся на мене, я дуже ціную твою допомогу. Але почуваюся тут зайвою, тому краще відвези мене до сусідки або ж віддайте до будинку пристарілих. Там про мене будуть дбати, ви щовихідних можете приїжджати. Якщо буде дорого – продайте ділянку у селі, вже нема сенсу туди повертатися.
Тоді син почав збирати якісь документи, часто повертався додому пізно. Невістка щоразу казала, що у нього багато роботи.
– Ми ходили у спеціальний пансіон. Там, на жаль, ще черга, тому ви ще поживіть у нас. Тим паче, скоро зима. Ось буде тепло надворі – то ми одразу вирішимо це питання, а зараз краще відпочивайте – щоразу повторювала жінка.
Так старенька пожила ще 3 місяці на квартирі у сина. Однак, як тільки-но настав березень, то прийшла до нього:
– Ігоре, у мене до тебе дуже серйозне прохання. Якщо ти не відвезеш мене до пансіонату наступного понеділка, то клянуся, що я сама заберу всі речі та поїду геть!
Син нічого не сказав у відповідь. А наступного тижня пізно повертався, майже вночі заходи додому. Щоразу перешіптувався з дружиною, шукав документи та метушився. Здавалося, що він спеціально уникає старенької.
Тоді була субота. Якраз минув обіцяний тиждень. Бабуся прокинулася та почала збирати речі. Однак, до кімнати зайшов син:
– Мамо, у тебе декілька хвилин на збори. Одягайся, складай речі, а піду по машину. Скоро будемо їхати.
Бабуся зібрала декілька сорочок, теплі капці та халатик у невеликий пакетик. Сіла на заднє сидіння, невістка поклала всі речі у багажник, Ігор завів машину та вони поїхали. Орися впізнала дорогу до свого села. Навіщо вони туди прямують, адже будинок престарілих взагалі знаходиться у іншій стороні міста.
– А там ремонт дороги, тому ми ось так їдемо. Тим паче, що ця дорога коротша – сказав син.
Чомусь стареньку така поїздка насторожила. Ось вони повернули на знайому вулицю. Орися заплющила очі в передчутті чогось поганого. Серце почало шалено битися, коли син заглушив мотор та відчинив двері.
Навпроти неї стояв невеличкий будиночок. Новий, з цегли, а навколо великий паркан. З комину йшов дим.
– Сину, що відбувається? Ти що, хочеш мене познайомити з новими власниками будинку?
– Ні, мамо. Ми нізащо у світі не продали б цей будинок. Я тут виріс, це моя рідна земля. Поки ти у нас гостювала, ми з дружиною збудували тобі нову хату. Глянь, туалет вдома, а не на подвір’ї. Провели інтернет та телебачення, тобі тут точно не буде сумно. Є тепла вода, газ та світло. І ще один сюрприз. Ти тепер не будеш тут жити сама!
На порозі стояла її молодша сестра Валя. Вона допомагала племіннику з ремонтом.
– Привіт, сестро! Так давно не бачилися. Нарешті ми знову разом, як колись! – крикнула Валя та побігла до Орисі.
По щоці старенької пробігла скупа сльоза. Вона навіть на хвилину подумала, що це просто сон. Але міцні обійми сестрички привели її до тями. Ні, це все – реальне щастя.
А ви допомагаєте своїм стареньким батькам?
