Робота в Ольги Сильвестрівни не легка. Вона працює на “Хімпромі”. Один тиждень жінка проводить на лінії з пральним порошком, а другий – на варінні мила. З ранку до ночі вона ходить в масці, від якої потіє й свербить обличчя. Та по-іншому ніяк, адже випарами надихатися теж не хочеться. Одним словом, додому жінка повертається втомленою і мріє лише про душ та відпочинок.
Однак і вдома на жінку чекає не менше клопоту.
“Треба зварити бульйон для бабусі”, – дорогою думала Ольга. – “І Михайло казав, що зайде ввечері. Точно голодним буде. Дивно, а чому вдома так тихо?”
– Бабусю, ти де? – гукнула жінка.
Ліжко старенької було застеленим, але її самої Ольга не знайшла.
– Алло, Міша! Біда! У нас бабусю вкрали!
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
– Олю, спокійно. Як це розуміти? З тобою точно все гаразд? Може, ти своїх випарів надихалася?
– Її ніде немає! Приїжджай якомога швидше.
Поклавши рубку, жінка ще раз оглянула кожну кімнату. Старенької ніде не було.
“Мабуть, родичі наші постаралися”, – почала міркувати Ольга. – “Вони тільки й мріяли про пенсії бабусі. Прийшов час дзвонити в поліцію”.
Валентина Миронівна – ветеран двох воєн. Завдяки цьому, на старості літ вона отримувала значну допомогу від держави. Її пенсії вистачило, щоб оплатити навчання трьох онуків, купити дві квартири й взяти третю в іпотеку. Саме тому варіант викрадення для Ольги здавався цілком логічним і реальним.
– Алло, це поліція? Хочу заявити про викрадення людини!. Літня жінка 1916 року народження. Ні, нічого не плутаю.
Брат Михайло примчав додому разом з представниками правопорядку. Після огляду квартири засувалося, що зникло бабусине пальто, паспорт, посвідчення ветерана і п’ятсот гривень.
– Ольго Сильвестрівно, може ваша бабуся сама кудись пішла? Через сварку чи просто так…
– Це виключено. Вона вже понад дванадцять років з дому не виходить через травму стегна.
Раптом вони почули, як зашаруділи вхідні двері.
У коридор зайшла Валентина Миронівна, а поруч з нею два молоді хлопці з пакетами.
– Бабусю, де ти пропала?
– Я ходила в супермаркет за продуктами. У новинах сказали про якусь пандемію, а я дивлюся, що в тумбочках пусто. Хіба можна на Ольгу надіятися? От і зібралася по цукор, сірники, муку…
А як би ви відреагували на таке зникнення?
Я була заміжня за Сергієм недовго. Спочатку мені здавалося, що все буде нормально. Але дуже швидко я зрозуміла, що в нашому шлюбі нас було троє. Я, Сергій і його мама Марина Борисівна.
Колись у мене була сім’я: ми з першою дружиною Ірою виростили доньку, купили квартиру, жили спокійно. Але потім у моєму житті з’явилася Поліна, і я все зруйнував.
Я ніколи не думала, що в нашій родині тема онуків стане такою дивною. У нас усе було навпаки. Мій чоловік Ігор дуже хотів онуків. Постійно казав, як водитиме їх на рибалку, як збудує на дачі будиночок, як вчитиме всього.
Я з Денисом була багато років. Познайомилися ще в університеті. Я сама до нього тягнулася, допомагала з навчанням, завжди була поруч. Потім переїхала до нього, і якось так вийшло, що я все тягнула, а він просто жив поруч.
Я все життя була дуже близька з мамою. Вона виховувала мене сама, про батька я майже нічого не знала. Для мене мама завжди була найріднішою людиною. Ми часто бачилися, гуляли у вихідні, ходили в кіно, могли просто пити чай і говорити про все.
Я виросла в сім’ї, де спокій був рідкістю. Батьки любили гулянки більше, ніж тихе домашнє життя, а мене часто рятувала бабуся. Коли в домі не було грошей, все було більш-менш тихо.
Колись я й сама не вірила, що можу опинитися в такій історії. Завжди засуджувала жінок, які зв’язуються з одруженими чоловіками.А потім у моєму житті з’явився він.
Я з чоловіком разом уже багато років. У нас є донька Оля, звичайна сім’я: робота, дім, школа, постійні витрати. Зайвих грошей у нас ніколи не було. Зі свекрухою в мене наче й не було відкритої війни.
Гості – як риба, на 3 день починають погано пахнути. Так можна сказати про кожну гостину моєї свекрухи. Та, на щастя, я зуміла зробити так, що Ольга Дмитрівна раз і назавжди забула до нашої квартири дорогу!
14 прийомів, які допоможуть вижити в смертельно небезпечній ситуації
10 речей, які ніколи не зробить доросла жінка заради чоловіка
Ось чому жінці насправді не потрібні шлюб і стосунки
Розчин з дріжджів: полийте ним свої рослини і ваш урожай збільшиться!
«Після весілля все вляжеться», — написав майбутній чоловік доньки іншій жінці, поки я несла коровай до зали.
Я довго жила з відчуттям, що ми з чоловіком ніби б’ємося головою об стіну. Працюємо обоє багато, втомлюємося страшенно, а толку ніби й немає. Жили ми вшестеро в одній квартирі: я, чоловік, син, мої батьки і бабуся.
Минуло вже 12 років відтоді, як не стало Юлі. А я все одно не міг відпустити той день. Мені вже тридцять, я живу в місті, працюю, а всередині все стоїть на місці.
Якби не важка хвороба чоловіка, я б ніколи знову не була щасливою…
Доля України: останнє пророцтво мольфара Нечая
До нас приїхала моя мама з села. Тільки ми з нею зайшли в квартиру, як чоловік мені каже – нехай теща їде до своїх родичів. Я зібрала свої речі і поїхала разом з мамою
