Робота в Ольги Сильвестрівни не легка. Вона працює на “Хімпромі”. Один тиждень жінка проводить на лінії з пральним порошком, а другий – на варінні мила. З ранку до ночі вона ходить в масці, від якої потіє й свербить обличчя. Та по-іншому ніяк, адже випарами надихатися теж не хочеться. Одним словом, додому жінка повертається втомленою і мріє лише про душ та відпочинок.
Однак і вдома на жінку чекає не менше клопоту.
“Треба зварити бульйон для бабусі”, – дорогою думала Ольга. – “І Михайло казав, що зайде ввечері. Точно голодним буде. Дивно, а чому вдома так тихо?”
– Бабусю, ти де? – гукнула жінка.
Ліжко старенької було застеленим, але її самої Ольга не знайшла.
– Алло, Міша! Біда! У нас бабусю вкрали!
– Олю, спокійно. Як це розуміти? З тобою точно все гаразд? Може, ти своїх випарів надихалася?
– Її ніде немає! Приїжджай якомога швидше.
Поклавши рубку, жінка ще раз оглянула кожну кімнату. Старенької ніде не було.
“Мабуть, родичі наші постаралися”, – почала міркувати Ольга. – “Вони тільки й мріяли про пенсії бабусі. Прийшов час дзвонити в поліцію”.
Валентина Миронівна – ветеран двох воєн. Завдяки цьому, на старості літ вона отримувала значну допомогу від держави. Її пенсії вистачило, щоб оплатити навчання трьох онуків, купити дві квартири й взяти третю в іпотеку. Саме тому варіант викрадення для Ольги здавався цілком логічним і реальним.
– Алло, це поліція? Хочу заявити про викрадення людини!. Літня жінка 1916 року народження. Ні, нічого не плутаю.
Брат Михайло примчав додому разом з представниками правопорядку. Після огляду квартири засувалося, що зникло бабусине пальто, паспорт, посвідчення ветерана і п’ятсот гривень.
– Ольго Сильвестрівно, може ваша бабуся сама кудись пішла? Через сварку чи просто так…
– Це виключено. Вона вже понад дванадцять років з дому не виходить через травму стегна.
Раптом вони почули, як зашаруділи вхідні двері.
У коридор зайшла Валентина Миронівна, а поруч з нею два молоді хлопці з пакетами.
– Бабусю, де ти пропала?
– Я ходила в супермаркет за продуктами. У новинах сказали про якусь пандемію, а я дивлюся, що в тумбочках пусто. Хіба можна на Ольгу надіятися? От і зібралася по цукор, сірники, муку…
А як би ви відреагували на таке зникнення?
