Ангеліну Віталіївну, вчительку англійської мови, недолюблювали усі учні школи. Її вважали занадто принциповою

Ангеліну Віталіївну, вчительку англійської мови, недолюблювали усі учні школи. Її вважали занадто принциповою і вимогливою. Вона не знала жалю і ніколи не йшла на поступки. 

Ні бабуся Сосновського, ні багато мамочка Оліховська, ні бізнесмен Гайдук не змогли вплинути на педагога. Усі добре знали, що це міцна жінка і непідступна фортеця. Здавалося, що їй потрібно йти в правоохоронні органи чи у фінансову контору, де б повною мірою можна було реалізувати її таланти. 

До дітей Ангеліна Віталіївна ставилася холодно, як і до своїх колег. Вона ні з ким не заводила тісних сосунків і ні кого не підпускала до себе надто близько. Про жінку ходили різні чутки. Хтось казав, що вчителька – вдова, а хтось твердив – розлучена. Між учнями молодших класів існувала страхітлива історія про те, що англічанка снідає двієчниками.

– Та вам взагалі байдуже на дітей! – якось обурилася бабуся ледаря Сосновського.

– Хіба я прийшла сюди, щоб няньчитися з кимось? Я виконую свої обов’язки і цього достатньо, – відрізала Ангеліна Віталіївна.

Напередодні свят у школі традиційно вивішували скриньку для привітань. Якщо інші вчителів завжди отримували гору листівок, то в Ангеліни Віталіївни було порожньо. Вона не любила підлабузництво, а ще більше ненавиділа анонімні повідомлення. Жінка швидко здогадувалася чиїх це рук справа, за що потім доводилося відповідати.

Якось посеред січневих свят вахтерка гукнула Ангеліну Віталіївну до себе.

– Тут ваша листівка лежить вже два тижні. Чому ви її не забираєте?

На шматку паперу вчителька побачила такі слова: “Dear Angelina Vitalievna, я все одно бажаю вам щастя! Pupil Міша Шерех, 6А”.

Вона добре знала цього хлопця. На вигляд він був маленьким і худеньким. Міша вперто не хотів вчитися. Подейкували, що у нього сімейні труднощі.

Ангеліна Віталіївна кинула листівку у сумочку і пішла додому, де на неї ніхто не чекав.

Неподалік від будинку вона почула, що з альтанки лунають дивні звуки. Вчителька заглянула всередину і побачила там Мішу з цуциком. Обоє скиглили.

– Тато не дозволив мені взяти щеня додому, – хникав хлопець. – Сказав, що у нас нема на нього грошей. Та він пропаде на вулиці!

– Годі плакати, – відказала англічанка. – Ніхто не пропаде. Я заберу його додому, помию і нагодую. Завтра ми разом поїдемо до ветеринара. 

Жінка знайшла стару миску, куди накидала спеціально зварену кашу. Цуцик похапцем все вилизав, запхавши всередину не лише морду, але й обидві передні лапи. Потім він щасливий і задоволений поринув у сон.

– А можна я час від часу буду з ним на прогулянки ходити? – запитав Міша.

– Можна, але тільки якщо будеш добре вчитися. 

– А можна, я з ним гуляти буду? Коли вам колись, можна? How many pets have you got?

– I have one dog. His name is Rex. Ангеліна Віталіївна, а може справді назвемо його Рексом? Як у серіалі! Він же такий схожий!

Цуцик солодко спав і абсолютно не заперечував.

Пройшло три роки. Ангеліна Віталіївна виїхала закордон. Рекс помандрував разом з нею. Жінка обіцяла писати, але листів поки що не було.

Михайло Петрович, директор відділу з маркетингу, тримав на своєму робочому столі дві фотографії. На одній були зображені його дружина і діти, а на другій – молодий хлопець із собакою. Там він радісно сміється і обіймає Рекса. 

А вам сподобалася ця історія?

Content Protection by DMCA.com
Загрузка ...

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам:

Adblock
detector