Нас з Вірою познайомили друзі. Я їй спочатку не дуже сподобався. А от вона мене захопила з першого погляду.
Віра неймовірно щиро сміялася, танцювала, багато говорила. Я млів від кожного її слова. Лише через два роки моїх залицянь ми почали зустрічатися. Потім зіграли весілля. Свято було просте, ми з середньостатистичних родин і грошей багато не було.
Спочатку жили для себе. Через дев’ять років шлюбу у нас з’явилася донечка.
Я працював, дружина з дочкою сиділа в декреті. Сім’ю я свою любив, балував іноді своїх дівчаток квітами, подарунками. Коли доньці виповнилося три роки, ми віддали її в сад. Дружина вийшла на роботу, бачилися ми тільки ввечері. Незабаром я став помічати, що моя Віра стала якоюсь дратівливою, замкнутою.
Свою дружину я перестав впізнавати, вона не відповідала на мої запитання, прохання поговорити. Найцікавіше сталося в один недільний ранок. Я прокинувся від того, що мені закрили очі руками, почув хихикання дочки.
«Рано вранці, нас з маленькою донькою чекало величезне предательство.Учілісь жити заново.»
-Папа вставай, вставай.
Ага, вже встаю. Відповів я доньці. Я сказав дочки, щоб вона пішла до мами, але дочка відповіла, що мами ніде немає. Я не повірив доньці, подумав, що дружина можливо у ванній або санвузлі. Але її ніде не було, на кухонному столі я побачив записку …
– «Прости, я полюбила іншого і їду з ним.» Я дивився на цей шматок паперу і перечитував напевно раз сто. Злий жарт? Адже сьогодні не перше квітня. А, як же донька, а … як же я?
Що сказати дочки? Як можна було кинути свою єдину дитину? Та й я дружину дуже любив, поважав. Ось і причина її дратівливого поведінки.
Дружина більше не повернулася, не дзвонила і не писала. Дочка поступово стала забувати її, та й я теж. Другий раз я не одружився, не хотів для дочки мачуху.
Зараз моїй Кірі вже дев’ятнадцять років. На аліменти я до речі не подавав. Мені від цієї зрадниці нічого не потрібно було. Ми з донькою самі впоралися, самі виросли.
Все поступово забулося, пішло в минуле. Так, звичайно я не монах, зустрічався з жінками, але додому не водив. І ось в один із днів мені на телефон приходить повідомлення від Віри.
Віра написала, що стала інвалідом і хоче подати на аліменти, щоб дочка, яку вона не ростить з чотирьох років її містила.
Вистачило ж нахабства у цієї жінки, що проміняла сім’ю на мужика … Буду землю зубами гризти, але дочка в образу не дам ..
А як вам ця історія?
